Вибори до Європарламенту здивували світ. Чи варто нервувати Україні

Європейські вибори, які завершилися в цю неділю, не принесли драматичних змін до Європейського Парламенту. Принаймні якщо судити з точки зору інтересів України. Центристська більшість, основу якої традиційно складають дві найбільші політичні групи – право-центристська Європейська народна партія (ЄНП) і лівоцентристський Прогресивний альянс соціалістів і демократів (СіД), разом зі своїм партнером – групою лібералів і демократів Оновити Європу (АЛДЄ) – зберегли свою перевагу. Суттєве падіння кількості лібералів і незначне соціал-демократів частково компенсувалося збільшенням числа мандатів ЄНП.

Крім того, при голосуванні принципово важливих питань, зокрема персональних призначень, в першу чергу на посаду Президента Єврокомісії, на яку знову претендує Урсула фон дер Ляєн, можливою є й підтримка інших груп. Судячи з попередніх консультацій, мова може йти про Європейських консерваторів і реформістів (ЄКР) на чолі з Прем’єр-міністром Італії Джорджії Мелоні, яка в Європі стала дещо нетиповим крайньо правим політиком, проєвропейським і проукраїнським.

Фон дер Ляєн, яку переможниця цих виборів – група ЄНП – висунула на посаду Президентки ЄК, вже оголосила про формування проєвропейської і проукраїнської центристської коаліції.

Збільшили свій вплив в Європарламенті праві і крайньо праві політичні сили. І, на жаль, це стосується не лише ЄКР, але й фракції Ідентичність і демократія (ІД), найвідомішим членом і лідером якої є Національне об’єднання Марін Ле Пен. Їй закидають не лише симпатію до Володимира Путіна, визнання анексії Криму, але й не зовсім зрозумілу позицію щодо війни Росії проти України вже після широкомасштабного вторгнення. Російську агресію вона ніби і засудила, однак, допомогу Україні не підтримала, як і вступ держави до ЄС і НАТО. Незважаючи на те, що Ле Пен заради отримання влади на національному рівні останніми роками робить все можливе для «дедемонізації» своєї політичної сили, позиціонування її як цілком цивілізованої і прийнятної для демократичної європейської держави, назвати її нейтральною для інтересів України доволі складно.

Приклад колишньої радикалки Мелоні, яка неочікувано для багатьох після приходу до влади почала проводити проєвропейський і проукраїнський курс, за що завоювала і до цього часу зберігає підтримку на національному і європейському рівнях, є, звичайно, заразним. Однак поки що Ле Пен не готова до аналогічних змін у політиці своєї партії. Хоча від зовсім токсичних праворадикалів, зокрема Альтернативи для Німеччини (АН), партія Ле Пен відмежувалася. Після скандальних неофашистських заяв свого лідера німці були виключені з групи ІД.

Не варто виключати і формування в Європарламенті доволі чисельної праворадикальної коаліції політичних сил, основою якої стануть групи Мелоні і Ле Пен ЄКР і ІД. Принаймні таку пропозицію вже висунула своїм можливим партнерами згадана ІД. Підтримав такий розклад і Прем’єр Угорщини Віктор Орбан. Однак якими можуть стати результати такого розвитку, поки що неясно. Теоретично це може призвести до радикалізації ЄКР, відтягування її від центристської більшості в ЄП, формування сильної праворадикальної опозиції. Однак, враховуючи вплив Мелоні і бажання Ле Пен до покращення свого іміджу, це може призвести і до посилення крену праворадикалів в бік європейського мейнстріму.

Загалом, якщо за «проєвропейськість» і «проукраїнськість» Європарламенту турбуватися не варто, зовсім іншими наслідки європейських виборів бачаться у багатьох столицях. Вони стали очевидним індикатором процесів, про які вже тривалий час говорять в Європі – тенденції до посилення позицій правих і крайніх правих політсил, які в окремих випадках мають виражену антиєвропейську і антиукраїнську спрямованість. А це вже для інтересів України має дуже суттєве значення. Ключові рішення в ЄС приймаються Європейською Радою і радою ЄС, до складу яких входять лідери і представники держав-членів. Без їх підтримки рішення Європарламенту матимуть статус побажань, а не керівництва до дії. Якщо з однією Угорщиною решта членів ЄС і європейські інституції ще якось справляються, у разі розширення кола тих, хто сумнівається у необхідності допомоги Україні і її членства в ЄС, продовжувати проукраїнську політику Євросоюзу буде значно складніше.

Найбільш резонансними стали наслідки європейських виборів у Франції. Президент Еммануель Макрон, враховуючи скандальну поразку своєї партії «Відродження», яка отримала більш ніж вдвічі менше мандатів, ніж опозиційне Національне об’єднання, оголосив про розпуск Національних зборів і проведення 30 червня і 7 липня дострокових парламентських виборів. Хоча до такого рішення вже давно закликала опозиція, Макрон не був зобов’язаний його приймати. Рішення, на перший погляд, занадто ризиковане і не обґрунтоване, оскільки чергові парламентські, як і президентські, вибори мали проводитися лише в 2027 році. Однак певні резони для його прийняття все ж таки існували. І керувався Макрон очевидно не так тим, що станеться після позачергових виборів, як тим, в якому стані проєвропейські сили прийдуть до президентських виборів.

Враховуючи сильну президентську владу у Франції, основну скрипку у політиці країни відіграє президент. Тому найгірший сценарій дострокових виборів – прихід опозиційних сил до уряду – може ускладнити йому життя, однак, до повного кульбіту у політиці Парижа не призведе. Більше того, потенційний прем’єр-міністр від праворадикалів, формальний голова Національного об’єднання, 28-річний Жордан Барделла, з незавершеною вищою освітою у сфері географії і безперечною харизмою серед молодих французів у ТікТоці, у питаннях реалізації лозунгів партії у виконавчій владі може виявитися не таким ефективним, як у партійному піарі. Що відіб’ється на шансах його політсили на президентських виборах.

Але, беручи до уваги мажоритарну, з двома турами, систему парламентських виборів, до найгіршого сценарію може і не дійти. Навіть якщо радикали ефективно осідлають існуючі тенденції і наберуть більшість у першому турі, у другому вони можуть стикнутися з традиційним для Франції об’єднанням всіх різнонаправлених політичних сил проти партії Ле Пен, з метою недопуску її до влади.

Тому, можливо, ризик сьогодні може призвести до перемоги проєвропейських сил у Франції в 2027 році, до збереження за Макроном репутації сильного і демократичного лідера, а за Францією – лідерства в Європі. Разом з тим, реалізація його «сміливого» курсу в Україні щодо дислокації коаліції військових інструкторів і спеціалісті на території нашої держави та з передачею французьких літаків може бути ускладнена.

Тенденція щодо посилення впливу праворадикалів торкнулася і Німеччини. «Альтернатива для Німеччини», за попередніми даними, отримала другий серед німецьких політсил результат, випередивши навіть правлячих соціал-демократів. Правда, одночасно праворадикали вдвічі програли цілком проєвропейським і проукраїнським ХДС/ХСС. Тому на цьому етапі турбуватися варто в першу чергу самим німцям, а не їх союзникам по ЄС і Україні.

У Нідерландах праві популісти і євроскептики також спромоглися на другий результат – Партія свободи Герта Вілдерса отримала 17,7%. Однак для Нідерландів це не стало новиною, оскільки Вілдерс, як переможець листопадових парламентських виборів 2023 року, нещодавно оголосив про успіх у створенні нової урядової коаліції. Як і його французькі однодумці з Національного об’єднання Ле Пен, Вілдерс заявив, що не планує закликати до виходу Нідерландів з ЄС, а прагнутиме обмежити повноваження Євросоюзу зсередини, приєднавшись у Європарламенті до можливої коаліції з лідерами партій ультраправих Італії та Франції Джорджією Мелоні і Марін Ле Пен. Що стосується інтересів України, варто відзначити, що у процесі формування нової урядової коаліції Вілдерс пішов на певні поступки, обіцяв не блокувати військову допомогу для нашої держави. Однак чи стане більш гнучкою його позиція в питанні вступу України до ЄС, наразі сказати складно.

Відставкою Прем’єр-міністра Александера Де Кроо завершилися парламентські і європейські вибори в Бельгії. Він визнав поразку своєї партії «Відкриті фламандські ліберали і демократи» в обидвох виборах. До створення нового уряду старий виконуватиме його обов’язки. Тепер Бельгію чекають тривалі міжпартійні переговори, які можуть тривати місяцями. Наприклад, формування коаліції і уряду після виборів 2019 року зайняло майже 500 днів. Як прогнозують оглядачі, зміни, з огляду на відставку Уряду, можуть торкнутися швидше внутрішньої політики держави, ніж позиції Брюсселю в ЄС і на міжнародній арені.

Потенційно проблемними є й тенденції, підсвічені європейськими виборами в Австрії і Чехії. Вони свідчать про можливий прихід до влади сил, у складі правлячих коаліцій, які будуть проти надання військової допомоги Україні і виступатимуть за переговори з Путіним.

В Австрії цим грішить Партія свободи, яка дещо посилила свої позиції і отримала 25,4% голосів під час виборів. В той же час, правлячі консерватори з австрійської Народної партії (НП), хоча й здобули майже такий же результат, 24,5%, і зелені зазнали певних втрат. Не виключено, що така ж тенденція збережеться і на парламентських виборах, які відбудуться восени цього року. Це, як зазначають оглядачі, може поставити перед НП питання про формування коаліції за участю Партії свободи, зі всіма витікаючими наслідками для політики держави.

У Чехії вибори до Європарламенту також завершилися перемогою опозиційних партій, які виступають проти поставок зброї Україні. Серед них – відома ANO експрем’єра Aндрея Бабіша, яка набрала 26% голосів. Перед виборами Бабіш звинувачував уряд в тому, що той лобіює інтереси «збройових баронів» замість того, щоб зосередитися на «мирних ініціативах».

Близько 10% отримали коаліції «Присяга і автомобілісти» і «Досить!» на чолі з комуністами, 6% здобула «Свобода і пряма демократія». Всі вони також схильні в тій чи іншій мірі до протистояння військовій допомозі Україні та підтримки «мирних переговорів». Якщо такі тенденції збережуться до парламентських виборів, запланованих на осінь 2025 року, ми можемо втратити не лише ще одного вірного партнера України в Європі, а й одного з лідерів у питаннях постачання озброєнь.

Приємним сюрпризом, і не лише для України, стало відносне послаблення позицій угорського прем’єра Віктора Орбана. Доволі відносне, якщо врахувати результат його партії Фідес – 44,9%. Однак це значно нижче, ніж раніше. Монополію Орбана підважив його колишній однопартієць і теперішній успішний опозиціонер Петер Мадяр зі своєю новоствореною партією «Тиса», яка набрала майже 30% голосів. Правда, опозиційність Мадяра ще не свідчить про його проукраїнськість. Однак його бажання диспозиціонуватися більш проєвропейським, на відміну від Орбана, політиком дає певні підстави для оптимізму. Як і швидкість набрання Мадяром популярності в Угорщині.