Ворог активізувався на Курському фронті. Аналіз ситуації

Істотні зміни відбулися в Курській операції ЗСУ. Росіяни вперше спромоглися на тактичний наступ на цьому фронті. Це відповідає військовому задуму України в цій операції, однак, ставить питання про її перспективи. Натомість інформаційно-політичне значення українського контрвторгнення залишається важливим і визнається західними експертами та політиками.

Увечері 14 жовтня Президент Володимир Зеленський заявив, що ворог «п’яту добу» намагається прорвати оборону ЗСУ на Курщині. За даними OSINT-дослідників, ідеться про інтенсивні спроби росіян наступати на південь-схід по лінії Корєнєво-Снагость. Іншими словами – у лівий фланг суджанського плацдарму українців. Менш інтенсивний наступ, але також результативний, був і на правому (для України) фланзі: з боку Борків.

Як відзначають експерти, Росія реалізує очевидний тактичний замисел: відтіснити ЗСУ від річки Сейм в районі Корєнєва і зірвати таким чином українські спроби повного оточення «Ґлушковської кишені» між Сеймом і держкордоном. Це дало б Україні можливість не просто тримати «кишеню» під вогневим контролем (як зараз), а й демонстративно зайняти її, в т.ч. й райцентр Ґлушкове. Це б удвічі розширило площу зайнятих Україною російських земель, та ще й за рахунок відносно зручної для оборони місцевості.

Наголосимо, що провокування інтенсивного опору росіян власне й було стратегічним військовим задумом України в Курській операції. Як заявив Головнокомандувач Сирський, ворог перекинув на Курщину близько 50 тисяч військових, зокрема із запорізького, херсонського та сіверського напрямків. Це підтверджується й OSINT-дослідниками.

Таким чином, Росія відволікла десятки тисяч бійців із певною кількістю техніки на відбиття малонаселених прикордонних районів без жодної важливої інфраструктури, в несприятливому ландшафті.

При цьому українці продовжують локальні атаки, а також інтенсивне винищення ворожої техніки малими дронами. Напівоточене ґлушковське угруповання ворога надалі не контролює держкордон на принаймні двох ділянках усередині «кишені» (зокрема, прикордонне селище Тьоткіне).

Експерти та бійці ЗСУ виокремлюють типові проблеми, які заважають розширенню Україною курського плацдарму:

Перевага ворога в повітрі, насамперед у вигляді застосування КАБів і ракет. Через це, зокрема, уповільнилося будівництво укріплень на плацдармі. ЗСУ бракує «вільних» батарей ППО та сучасних винищувачів для прикриття плацдарму хоча б від КАБів.

Принципова відсутність значних людських та інших резервів.

Відсутність надійних систем управління й зв’язку. Адже цивільні термінали Starlink (на які Сили Оборони звикли покладатися по всьому фронту) зазвичай не працюють на території Росії, через політику провайдера. Натомість ЗСУ ніколи не мали власного захищеного супутникового зв’язку: такого, як у армій НАТО.

Недорозвиненість транспортно-логістичної інфраструктури в прикордонні Сумщини – підсилена російськими повітряними ударами (зокрема, по мостах та залізничних станціях).

Локальні успіхи ворога активізували експертну дискусію про перспективи Курської операції України. Наголошується таке:

Інформаційно-політичний замисел операції виконаний. Кожний новий тиждень української окупації Курщини зневірює росіян та, найголовніше, закордонних політиків у спроможності режиму Путіна.

Військовий замисел контрвторгнення ЗСУ виконаний лише на оперативно-тактичному рівні. Адже ворог так і не відволікся від власного наступу на покровському, кураховському й угледарському напрямках в Україні. Через це деякі експерти скептично ставляться до Курської операції.

Постає стратегічне питання: чи може й мусить Україна надалі витрачати дефіцитні військові резерви на оборону курського плацдарму, якщо це контрвторгнення дає нехай і важливі, але винятково політичні результати? (Для правильного розуміння цієї дилеми відзначимо, що сама по собі площа утримуваних Україною територій Росії не має інформаційно-політичного значення: вони могли б бути вдвічі більші, або втричі менші).