Хто здійснюватиме державний контроль за використанням та охороною земель?
Працюючи у аграрному комітеті ВР вже друге скликання, я був свідком того, як саме виникли ці проблема. Тому трохи нагадаю, що ж саме трапилось.
26 серпня Главком опублікував велике інтерв’ю з головою Держгеокадастру Максимом Мартинюком.
Не хочу коментувати все, що сказано Максимом Петровичем, на це знадобиться дуже багато часу. Зокрема, не хочу також коментувати його висловлювання стосовно ініційованого мною законопроекту №1159. Я вже багато про це говорив, у тому числі і з головою Держгеокадастру. У кінцевому рахунку, хто правий у цій ситуації, вирішить парламент при голосуванні законопроекту.
Я б хотів поговорити про інше. У статті порушується таке важливе для земельних відносин питання державного контролю за використанням та охороною земель і наголошується на тих проблемах, які існують з реалізацією таких функцій.
Працюючи у аграрному комітеті ВР вже друге скликання, я був свідком того, як саме виникли ці проблема. Тому трохи нагадаю, що ж саме трапилось.
У нас, на жаль, існує дуже неприємна традиція, коли деякі вищі посадові особи держави вважають парламент своєрідним філіалом Уряду, який має мовчки санкціонувати усі рішення, прийняті ними.
Так наприкінці 2010 року указом Президента, без будь-якого обговорення, без внесення змін до Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» функції «земельного» контролю були передані Державній інспекції сільського господарства України (відповідні зміни були внесені до законів лише у 2012 році). Тоді вказаному відомству були передані функції, якщо я не помиляюсь, 5 контролюючих органів у аграрній сфері. Тоді доцільність цього обумовлювалась потребою в «оптимізації державного управління». Але, дивлячись у минуле, мені здається, що мета створення вказаного контролюючого «монстра» була зовсім інша – концентрація корупційних потоків в одних руках. Тому питання доцільності і ефективності відходили на другий план.
Що таке, взагалі, державний контроль за використанням та охороною земель? Якщо говорити простою мовою, це контроль за тим, щоб земельне законодавство не порушувалось. Щоб сусіди не порушували меж земельних ділянок, щоб ніхто самовільно не захоплював землю, щоб рішення з розпорядження державними і комунальними землями відповідали закону. Перелік дуже великий.
Зауважу, що все це стосується не тільки сільськогосподарських угідь. Тому покладення на орган, створений для боротьби з правопорушеннями у аграрній сфері, функцій контролю за використанням земель усіх категорій, включаючи лісові землі, землі промисловості, транспорту, виглядало, м’яко кажучи, дуже дивним. Але тоді нікого це не цікавило.
У 2014 році рішенням Уряду була ліквідована і ця інспекція з передачею контролюючих функцій у сфері державного контролю за використанням та охороною земель екологічній інспекції.
За сумною традицією жодних змін до законів також не внесли. За той рік, який пройшов з прийняття Кабміном цього рішення, не було внесено навіть законопроекту з цього питання. В результаті, у постанові Кабміну функції контролю - за екоінспекцією, у законі – за сільгоспінспекцією.
Ну, і виникають логічні питання і по суті прийнятого Кабміну рішення. Не хочу сказати щось погане про екологічну інспекцію, проте мушу все ж таки спитати, яке відношення до захисту довкілля мають такі правопорушення, як самовільне захоплення земельної ділянки земель енергетики, чи нецільове використання, наприклад, земель оборони? Але, знову ж таки, це мало кого цікавить.
Дуже не хотілося б, щоб парламент знову виконав запропоновану йому роль статиста і просто «затвердив» вказане рішення Уряду (а потім, через певний час, знову його змінював). Тому маю надію, що тепер визначати, який саме орган буде займатись «земельним» контролем, буде сам парламент. І приймати це рішення він буде після нормальної фахової дискусії.
Для початку такої дискусії, висловлю свої міркування щодо можливих варіантів вирішення питання.
По суті, вибір не є занадто великим.
По-перше, можна погодитись з Кабміном і передати повноваження із «земельного контролю» екологічній інспекції. Але тоді вона буде займатись не своєю справою. А усі функції, які виконуються органами, яким вони не властиві, виконуються ними зазвичай дуже погано, а головне – з величезними корупційними ризиками. Яскравий приклад – розпорядження Держгеокадастром функцій з розпорядження державною землею.
По-друге, можна передати функції державного контролю місцевому самоврядуванню (як це зроблено з архітектурно-будівельним контролем). Проте слід пам’ятати, що значна кількість порушень у земельній сфері скоюється самими органами місцевого самоврядування. Крім того, рано чи пізно до місцевого самоврядування перейдуть і функції з управління публічними землями, і місцеве самоврядування стане потужним гравцем у земельних відносинах (хто б що не казав, це відбудеться однозначно, справа лише у часі). Якщо ж ці органи будуть і контролювати самі себе, зловживання невідворотні. Звісно, місцеве самоврядування повинно мати контролюючі функції, адже саме воно відповідає за розвиток відповідних територій. Але, нагляд сам за собою - шлях до безкарності.
Можна також створити нову інспекцію, як окремий орган виконавчої влади. Перевагою цього варіанту є те, що ця інспекція теоретично буде проводити незалежну політику. Але, по-перше, при сьогоднішньому курсі на скорочення державного апарату і зменшення витрат на його утримання, навряд чи це має перспективи. По-друге, вказаний орган буде постійно «конкурувати» із Держгеокадастром, змагаючись, хто з них «головніший» у земельних питаннях. А такий стан речей нічого хорошого для власників та користувачів землі не несе, вони завжди будуть «між молотом і наковальнею». Не можуть державну політику в одній сфері реалізовувати одночасно два органи.
І, нарешті, можна покласти контролюючі функції на існуючий центральний орган виконавчої влади із земельних питань – Держгеокадастр. На мій погляд, не найгірша ідея (принаймні, найліпша у сьогоднішніх умовах). По-перше, через органи земельних ресурсів проходить уся землевпорядна документація, а, отже, вони володіють ситуацією з використання землі, яка склалась на певній території. По-друге, ці органи ведуть Державний земельний кадастр, тому зможуть в процесі контролю оперативно користуватись його відомостями, оминаючи міжвідомчі чвари. Звичайно, при цьому необхідно вилучити у Держгеокадастру право розпоряджатись державною землею, адже, знову ж таки, наглядати за власними діями не можна.
Що із переліченого буде затверджено парламентом – покаже час. Кожен з цих варіантів має і недоліки, і переваги. Проте проблему вирішувати треба якомога скоріше. Не може державний контроль за використанням такого важливого ресурсу, як земля, роками знаходитись у підвішеному стані.
Автор - Олег Кулініч, народний депутат, член Комітету ВР з питань аграрної політики та земельних відносин, група «Партія Відродження»