Чому США не надають зброю Україні
Київ неодноразово просив у НАТО в цілому і у США зокрема військову допомогу
Київ неодноразово просив у НАТО в цілому і у США зокрема військову допомогу, починаючи з березня, вустами спочатку Ю.Тимошенко, потім Президента Порошенка в травні, потім Міністра оборони та Міністра закордонних справ. Складено список потреб ВС України, який включає бойові літаки F-16, засоби боротьби з танками, виявлення і приглушення радарів ЗРК ППО, сучасну стрілецьку зброю.
Останній раз спроба була зроблена Президентом на саміті НАТО 4-5 вересня, і знову невдало. Адміністрація США зброю нам не дає, розмірковує і вичікує, що викликає неабиякі емоційні закиди українських політиків на адресу наших єдиних друзів в конфлікті з Росією. Але давайте задамо собі питання і спробуємо розібратися, а чи такий насправді боягузливий і недалекоглядний Президент Б.Обама? Може бути саме українським політикам не вистачає широти бачення миру в усьому його різноманітті, здатності поглянути на нашу ситуацію очима наших друзів, політичної волі міняти поки ще несприятливі фактори в нашу користь. «Майдан закордоних справ» вже робив спробу в травні посприяти владі у формуванні нового бачення у військово-політичній сфері і, відповідно, плану дій в нових умовах, однак наштовхнувся на неприйняття самої ідеї партнерського співробітництва влади з громадянським сектором. Що ж, значить, час ще не прийшов…
А тим часом, позиція Адміністрації Обами щодо надання військової допомоги Україні, досить чітка – ніяких озброєнь, тільки екіпірування плюс, після вторгнення ВС РФ 24 серпня, спільні навчання з миротворчим сценарієм. Обсяги допомоги поки виключно символічні, хоча Обама обмовився, заявивши, що в разі прямої військової агресії РФ проти України позиція США може змінитися. Америка демонструє, що явно не готова до прямого військового протиборства з Росією на даному етапі.
Було б несправедливо говорити, що США взагалі відмовляються допомагати нам у військовій сфері. 4 червня в Варшаві Президент Барак Обама, після надань сухпайків і екіпіровки військовим в березні на суму 23 млн.дол., Заговорив про намір США надати Україні військову екіпіровку на суму 5 млн. длр. На цю суму можна придбати всього лише 600 сучасних приладів нічного бачення. Для порівняння, РФ за перші 2 місяці надала своїм бойовикам на Донбасі військового обладнання на суму, за західними оцінками, 250 млн.дол.
В США питання надання військової допомоги Україні продовжує перебувати у вивченні. Наприкінці липня Пентагон зібрався направити в Україну групу військових радників з Каліфорнійської нацгвардії для організації програми навчання в 2015 році. Однак, незважаючи на зростаючі заклики в Конгресі, Пентагон заявляє, що не планує направляти в Україну озброєння чи ділитися розвідінформацією з українськими військовими. Адміністрація США поки дала в цьому питанні задній хід, оскільки це втягує США в пряме протистояння з Росією і до некерованої ескалації конфлікту. Білий Дім вирішив зосередитися на узгодженні з союзниками подальших економічних санкцій проти РФ. Чому так відбувається? Нам слід зрозуміти, що для такої позиції у Адміністрації Барака Обами існують серйозні причини. Умовно їх можна розділити на чотири великі групи: внутрішньополітична ситуація в США; відносини США зі своїми європейськими союзниками по НАТО; інтереси США в діалозі з Росією; інтереси та можливі партнери США в самій Україні.
Позиція Адміністрації США Обами, що підтримана ключовими демократами, була викладена ще 6 травня під час слухань в Конгресі, і полягає у відмові надавати Україні озброєння з цілої низки причин, зокрема, через бажання США зберегти існуючий баланс сил між РФ і Україною, щоб не допустити ескалації конфлікту, використовуючи переважно «стримуючі» економічні санкції проти Путіна. Військовий дисбаланс між бойовими можливостями ВС РФ і ВС України не такий значний, тому США схиляються до тактики його збереження, не допускаючи ескалації. Ключем стратегії Білого Дому є економічне знищення режиму Путіна у стратегічній перспективі, що потребує невійськових засобів і часу, якого у України немає.
Важливо пам’ятати, що у 2012 році Барак Обама був переобраний тільки тому, що вловив настрої своїх виборців, втомлених від 13-річної війни в Іраку і Афганістані. Навесні цього року Обама оголосив своє кредо щодо конфлікту в Україні: не потрібно робити дурниць!, тобто знову зробив ставку на миролюбність. Не можна сказати, що демократи в Конгресі зовсім байдужі до питання військової допомоги Україні і глибоко впевнені в правильності політики стримування Путіна через санкції. Якраз такої впевненості у них немає, тому зростає число тих, хто підтримує ідею про військову допомогу Україні, включаючи впливового сенатора Карла Левіна, глави Комітету у справах ВС США. Більшість демократів, включаючи голову сенатського Комітету у закордонних справах Роберта Менендез, твердо підтримують позицію Адміністрації як в Сенаті, так і в Нижній палаті, але ескалація агресії Росії на Донбасі поступово розширює табір прихильників надати зброю Україні, включаючи того ж Менендеза (його заяву від 31 серпня).
Підтримка ідеї надання озброєнь Україні значно сильніша в середовищі республіканців, таких як сенатори Марко Рубіо, Джон МакКейн, Боб Коркер, Рон Джонсон та інші. У Нижній палаті, яка контролюється республіканцями, також багато прихильників військової допомоги, і їхнє число зростає. Починаючи з березня ними було внесено кілька законопроектів про надання нам прямої військової допомоги на суму 100 млн.дол, засобів боротьби з танками і ППО, стрілецької зброї, обміну розвідданими, а також надання статусу привілейованого союзника, що не є її членом НАТО (major non-NATO ally ). У нижній палаті Конгресу США діє міжпартійна група підтримки України. 24 липня її співголова, республіканець Джим Герлах, демократи Марсі Каптур та Сандер Левін внесли законопроект HR 5190 “Закон про допомогу Україні у сфері безпеки”. 19 сенаторів-республіканців лобіюють цей законопроект в Сенаті, проте зусиль цих політиків поки недостатньо для проведення необхідних рішень в Конгресі.
Важливо враховувати і військовий аспект, який приймається у Вашингтоні до уваги. Хоча Америка перевершує РФ у сфері озброєнь, існують серйозні причини, які не дозволять Адміністрації США в осяжному майбутньому вступити у відкрите військове протиборство з Москвою. Головна причина – Росія є ядерною наддержавою, а система ПРО США на сьогодні не в змозі перешкодити ядерному удару росіян по своїй території. Чисельність ЗС РФ не набагато менше ЗС США, хоча професіоналів там, на думку експертів, не більше 150 тисяч. У Росії більше в 2,5 рази танків, самохідної артилерії в 3,4 рази, буксованої в 1,9, РСЗО в 4,2 рази (за даними на 2012 р), хоча не всі це озброєння знаходиться в штаті. Американські ВПС мають дворазову перевагу за кількістю бойових літаків, але на озброєнні ВПС Росії стоять більш досконалі керовані ракети класу «повітря-повітря» і їх засоби ППО досягли високого рівня розвитку (ЗРК ППО С-400 взагалі не мають аналогів в світі і перевершує Patriot) . Якщо коротко – бойове протистояння ЗС США і РФ буде значно більш кровопролитним і сполучено зі великими втратами, ніж в Іраку, Лівії або Афганістані. Так що Президенту США є про що задуматися.
Крім того, після 13 років безперервної «війни з тероризмом» ЗС США втомилися, озброєння зношені, військовослужбовці вимагають відпочинку. У США немає вільних військ для відправки в Україну. Америка могла б перекинути на допомогу Україні свої ВВС за умови, що європейські союзники дозволять використовувати свої бази, що далеко не факт. Для наземної війни в Україні в розпорядженні командування США є тільки сто сімдесят третя авіабригада в Італії, 22-1 експедиційний підрозділ морпіхів в Іспанії, 2-й піхотний полк, «Striker» в Німеччині, і 82-я дивізія ВДВ в Форт Брегг, Північна Кароліна. Перекидання інших підрозділів займе місяці. Важливо інше – американські виборці втомилися від війни, і це враховують демократи в Адміністрації США напередодні проміжних виборів до Конгресу США. Давайте придивимося уважніше до позиції демократів. Вона, коротко, така:
- Дії США в Україні не повинні призвести до встановлення ворожих відносин з народом Росії, тим більше до «третьої світової війни».
- Події на Донбасі мають ознаки громадянської війни, хоча і спонсоровані ззовні. Цей аргумент залишається зручним для передвиборчої боротьби з опонентами і підтримується стійким відмовою керівництва України, щоб формально визнати збройний конфлікт з РФ з моменту окупації Криму.
- США не мають «життєво важливих» інтересів в Україні, відповідно, немає особливої потреби ризикувати благополуччям Америки заради захисту однієї з найбільш корумпованих країн Європи, що тривалий час займала проросійську позицію і лише зараз відмовляється вводити серйозні економічні санкції проти РФ.
- Дипломатичне вирішення проблеми, нехай навіть за рахунок визнання сепаратистів учасником переговорів і консервації конфлікту на Донбасі на довгі роки виглядає для демократів значно більш привабливим рішенням проблеми в тактичній перспективі, ніж прямий військовий конфлікт з ядерною та слабо передбачуваною Росією, яка навіть не допускає думки про свою можливу військову поразку на Донбасі.
- У США немає зайвих військових ресурсів для серйозного військового конфлікту з Росією. Вся увага Америки поки відвернута на Близький Схід, а в Європі американці воліють обмежитися військовим посиленням країн Прибалтики і Польщі як союзників по НАТО. Відносно Україні таких зобов’язань немає.
- Театр військових дій на Донбасі характерний тим, що його жителі переважно твердо не підтримують євроатлантичні устремління нового уряду України, для них НАТО асоціюється з образом ворога. Отже, військова допомога надаватиметься на ворожій для США території, наслідки чого можуть виявитися маловтішними.
Америка не стане влазити у військову авантюру, тим більше з ядерною Росією, якщо є серйозний шанс потерпіти воєнну поразку. Хто підтримує США з європейських союзників в цьому питанні? Поки ніхто, американські союзники в Європі також втомилися від війни в Афганістані та явно не готові до нової. ЄС критично залежить від поставок російського газу, отже, на підтримку виборців з цього питання уряди країн-членів ЄС навряд чи можуть розраховувати. У плані військових можливостей, європейці виявилися малоспроможні, і без лідерства США діяти не можуть. Сюди слід додати, що збройні сили головних європейських союзників США значно ослаблені фінансовою кризою 2008-2012 рр.
Так, анексія Криму і прихована агресія Росії на сході України насторожили США, і вони проявили готовність інвестувати до 1 млрд.дол. для посилення своєї військової присутності в Східній Європі. Звернімо увагу, що ця сума порівнювальна з можливою фінансовою допомогою кредитами Україні, заявленою США ще в березні, але призначена для підбадьорення союзників, котрі сумніваються. Важливо пам’ятати, що НАТО грає в Європі роль «Міністерства оборони», де США як «головний акціонер» забезпечує до 80% бойових можливостей блоку. Тому будь-які сумніви США з приводу доцільності військової допомоги конкретній третій країні трактуються в Європі як важливий стримуючий сигнал.
Є ще питання, які роблять пряму військову допомогу Україні проти Росії в даний момент як мінімум передчасною: критична залежність ряду ключових країн від російського газу поки не подолана. Так, США і ЄС працюють над цим, але потрібно ще кілька років для повної готовності оголосити Росії «шах» з цього питання. Ось Обама і міркує публічно про те, що поки критичної необхідності у військовій допомозі Україні немає, де ключовим є слово «поки».
Таким чином, стратегічна «партія» проти Росії виглядає з Вашингтона як багатоходова і затяжна шахова гра, розрахована не на тактичні швидкі перемоги, а на поступовий стратегічний розгром. На даному етапі США і ЄС вирішили вдарити по найслабшому місцю російський економіки – по нестачі ліквідності для погашення корпоративних боргів РФ. При цьому в США вірять, що пряме військове протистояння з Росією, швидше за все, і не знадобиться зовсім. Ось Пентагон і заявив, що «для ситуації в Україні немає військового рішення».
У військово-політичній сфері Росія перестала допомагати США в різних гарячих точках планети, а в Сирії та Ірані останні дії Росії тільки погіршили ситуацію. Але США не поспішають рвати відносини з Росією. Причина в тому, що у США та Росії все ще є спільні інтереси, такі як скорочення стратегічних ядерних сил, іранська ядерна програма, Афганістан. З американської сторони простежується виразне бажання «не дратувати» Росію нарощуванням військової присутності на кордонах. Стратегією США в Україні є пошук компромісу: «максимально допомогти у військовому плані Україні, але при цьому не спровокувати Росію на повномасштабний конфлікт».
Проте головну проблему представляє сама Україна, яка за роки незалежності проводила політику видавлювання західного бізнесу з України та заміни його на російський. Західний бізнес кинувся в Україну після Помаранчевої революції 2004 року, проте прихід до влади Віктора Януковича налякав багатьох інвесторів. Нестійкий бізнес-клімат змусив навіть Торгову палату США-Україна покинути країну в 2010 році. За словами глави Палати Майкла Пехоні (Michael Pechony), Янукович змушував кожен дохідний бізнес в Україні віддавати частину акцій або готівкові гроші уряду або нести кримінальну\адміністративну відповідальність за надумані порушення. Великі корпорації мали можливості протистояти їй, але дрібні компанії покинули ринок. За часів Януковича Chevron, яка має найбільший інтерес в Україні, підписала в 2013 році газовий контракт на $10 млрд, Royal Dutch Shell підписала великий нафтовий контракт, але вони розслідуються в ВРУ на предмет законності і наявності ознак корупції. Поки що ситуація в сфері бізнесу кардинально не змінилася, а американські компанії понесли в Україні значні втрати. Отже, у Президента Барака Обами немає серйозної підтримки своєї нової української політики з боку американського бізнесу.
Іншою проблемою залишається ненадійність політиків України. Лакмусовим папірцем тут є питання економічних санкцій, особливо в сфері ВПК: ключові підприємства ОПК України, незважаючи на російську агресію і указ Президента України про припинення ВТС з РФ, продовжують відвантажувати військову продукцію російським підприємствам. «Майдан закордоних справ» отримав запевнення від Держслужби експортного контролю України про відкликання всіх дозволів на експорт військової продукції в РФ, однак відсутність підтвердження цього з боку самих підприємств і, головне, відсутність протестів з боку Росії про порушення оплачених авансом контрактів змушує засумніватися в ефективності заборони. Ця обставина безпосередньо суперечить не тільки духу створюваного військового співробітництва України з США, але й букві і духу Угоди про асоціацію з ЄС, а також вже введеним санкціям наших партнерів. Україна давно відома в США як проросійська, псевдодемократична країна з неефективною економікою, непатріотичними і шахраюватими політиками. Адже не виконано жодної з вимог Майдану, включаючи люстрацію чиновників і політиків, що скомпрометували себе, не покарані винні в жертвах на Майдані.
Проблемою США в Україні залишається відсутність надійних партнерів навіть для середньострокової політики, оскільки передача сучасної зброї – справа доволі делікатна. Тут можна виділити принаймі дві проблеми:
- Українська політична еліта і державний апарат, включно з силовим блоком, ослаблені російською агентурою, яка продовжує підривати боєздатнісь українських силовиків. Це створює серйозний ризик того, що передане Україні озброєння може опинитися в руках противника. Побоювання серйозне і це може привести до дипломатичних скандалів, скажімо, на рівні Генеральної Ассамблеї ООН. Адже питання контррозвідувального захисту Збройних сил залишаються виключно в компетенції України.
- Повернення до Конституції 2004 року перетворило країну в парламентсько-президентську, що дещо міняє для наших друзів розуміння того, хто їх партнери. Президент Петро Порошенко наразі виглядає надійним партнером, саме він відповідає за сектор обороти та безпеки. Але значні важелі влади в державі тепер поза його впливом, а саме у віданні уряду та парламенту, а там ситуація складна. Тут є декілька факторів, але ми зупинимося лише на тих, які мають значення для наших американських друзів:
• ВРУ контролюється Батьківщиною, УДАРом, Свободою та осколками Партії регіонів (групи “Економічний розвиток” та “Суверенна європейська України”), але уряд сформовано лише з представників Батьківщини, Свободи та з певних представників Майдану, чим закладена основа для нестійкості правлячої каоліції
• Батьківщина сама з травня розривається в протиріччях: група Тимошенко підриває авторитет Президента і критикує уряд, а група Турчинова/Яценюка навпаки його підтримувала, що призвело до розколу фракції. Основним опонентом законодавчих ініціатив уряду виявилися колишні регіонали з каоліції, а не опозиція.
• Напередодні перевиборів стрімко набирає підтримку популістська сила “Радикальна партія” Ляшка – троянський кінь регіоналів в новій Україні, який також рекрутує в свій список представників “демократичного” табору.
В умовах війни, нестабільної каоліції та саботажу більшої частини парламенту Президент намагається посилити свої повноваження, навіть виходячи за рамки конституційниї повноважень, зокрема в питанні складу уряду. Але йому вдається далеко не все. В США воліли би бачити поступове, але невпинне посилення в Україні “табору демократичних сил” у парламенті, посилення єдності зусиль президента-уряду-парламенту з підтримкою громадянського сектору в умовах російської агресії, наступальну маргіналізацію проросійських сил на організаційному та ідейному рівнях. Це суттєво б розвіяло існуючі сумніви на Капітолійському пагорбі, в Білому домі і в Пентагоні щодо передачі Україні сучасної зброї.
Наразі для США невтішні висновки полягають у наступному:
- Українська “про-демократична” еліта навіть в умовах війни продовжує грати на внутрішніх протиріччях при збереженні попереднього рівня коррупції, чим знижує здатність підтримувати економіку країни на плаву і реалізовувати зрозумілу стратегію ведення війни.
- Результат ніби розумної та логічної спроби пропрезидентських сил переформатувати парламент для контролю над ним може виятися авантюрою з невдалим результатом. Поспішний ребрендинг партії “Справедливість” в БПП (Блок Петра Порошенка) при первинній відмові ключових союзників УДАР і груп Тимошенко і Турчинов-Яценюк “влитися” в цей проект (пізніше УДАР змінив позицію) вказує на високу ймовірність такого варіанту. Крім того, більша частина політиків ризикує закинути невідкладні справи безпеки країни в умовах ескалації війни з РФ і повністю зосередитися на власній передвиборчій кампанії.
- Ключові особи в нинішньому уряді можуть бути замінені на інші маловідомі і навіть одіозні з БПП (Солідарність + УДАР) як свідчить досвід виборів в міськраду Києва в травні. БПП хоч і має високий рейтинг по опитуваннях, але продовжує бути “темною конячкою” популярність якої напряму залежить від кількості помилок допущених самим “ПП”, а вони вже є.
- Вже зараз ясно, що вибори по старих правилах лише незначно змінять палітру в новому складі ВРУ і вряд чи вирішать питання очищення влади від коррупціонерів та зрадників, оскільки значна кількість регіоналів і деякі комуністу все рівно пройдуть в новий склад чи по одномандатних округах, чи по списках “демократичних” сил або “троянського коня” Ляшко.
Дивлячись на це з Вашингтону виходить наступни картина:
- Президент Порошено з урізанними повноваженнями не має чітких перспектив відносно посилення власної підтримки в новому парламенті: група Тимошенко продовжить бути головним критиком Президента, союзник Президента ВО “Свобода” опинилася на грані програшу виборів. Є ще демократичні сили, такі як “Громадянська позиція” Гриценко, але її шанси самостійно потрапити до парламенту дуже непевні. На кого ставить Порошенко? На проект БПП, який підтримано союзниками лише частково, але який має високий рейтинг чи на відколоту частину регіоналів, які пройдуть до парламенту по спискам Радикальної партії, БПП, УДАР і одномандатним округам? Ясно одне – розвал каоліції проявив розкіл в таборі “демократичних сил”, він лише поглиблюється такими ініціативами Президента як останнє припинення вогню в зоні АТО.
- Новий склад парламенту буде більш ніж наполовину складатися з нинішніх депутатів, в тому числі регіоналів та комуністів. Президенту доведеться і далі з ними домовлятися і шукати компроміси, а це означає, що коррупційні схеми будуть і далі домінувати в повістці дня українських політиків замість турботи про укріплення оборони країни. Про силу регіоналів свідчить прийняття закону ВРУ про Вільну економічну зону в Криму, який прямо протирічить національним інтересам України.
- В Україні з’явився новий непередбачуваний фактор – це Майдан і його представники, які наразі успішно проходять бойову підготовку в добровольчих батальйонах Нацгвардії та ЗС в зоні АТО. Проте на осінь на хвилі помилок керівництва по веденню АТО і прямо під вибори вони можуть повернутися в Київ і обуритися, що більшість вимог Майдану так і залишилися не виконаними. Тим більше, що вимога Майдану створити правові умови для участі його представників в виборах самостійно або по списку БПП будуть в-основному проігноровані.
- Судячи по списку потреб у військовій допомозі складеному Генеральним штабом ЗСУ ще в червні військове командування України, на думку працівників Пентагону, не має чіткої стратегії ефективного протистояння Росії. До того ж в керівництві ЗС України продовжуються факти зради, які широко висвітлюються в пресі і які приводять до значних людських жертв, а зусилля по протидії таким фактам залишаються лише словами. Саме тому американські військові вважають, що Україні потрібна не зброя, а довгострокові програми рефомування Збройних сил. Значна частина вже наданої допомоги спрямована саме на це.
Що робити політикам в Вашингтоні в цій ситуації? Розсудливо вичікувати не допускаючи повного колапсу нашої державі в фінансовій та військовій сферах, але рівно настільки, щоб не спровокувати повномасштабну російську агресію. Питання військової допомоги США напряму пов’язане з тим, хто стане основним партнером США в новому розкладі політичних сил України після виборів в парламент і які в цих сил будут реальні повноваження, а також від стабільності та патріотичності влади в Україні. Важливо розуміти, що причини, які утримують Адміністрацію США від прямої військової допомоги Україні умовно поділяються на ті, на які українські політики не можуть впливати і ті, на які можуть впливати. Гарною новиною для нас є те, що причин, які знаходяться під нашим впливом більше, а значить, ключі від питання чи будуть США і їх союзники в Європі допомогати Україні в військовій сфері лежать в руках українських політиків.