Купив машину — заплатиш за все

Паливо є підакцизним товаром, і частка податків у ньому підвищена. Так, минулої зими в період низьких цін на нафту акцизи та ПДВ у бензині досягали 50% від вартості на АЗС. Але це не лякає уряд, який, схоже, вважає, що посилювати податковий тиск на споживача нафтопродуктів можна нескінченно.

Навесні зазвучали ініціативи закласти у вартість нафтопродуктів податок для створення стратегічного запасу нафтопродуктів (близько 50 коп./л), а напередодні Дня Незалежності міністр фінансів Данилюк «порадував» рішенням підвищити з 2017 р. усі акцизи й екологічний податок на 12%. Мовляв, це дасть додаткові 5,2 млрд грн. Однак проблема в тому, що процес нарахування податків на автомобілістів іде легко тільки на словах і на папері, ситуація ж із фактичним збором цих грошей інша. Розрахунок на одержання золотого дощу помилковий з двох причин: по-перше, частина ринку піде в «тінь» і цих податків не заплатить, по-друге, легальний сектор буде змушений підвищити ціни, а це призведе до зниження продажів і, знову ж таки, до зменшення податкових відрахувань.

Хоч би як несподівано для вітчизняних покупців це звучало, але в Україні податки й ціни на паливо невисокі. Рекордні вони в Європі. Ще вищі — у Туреччині. Наприклад, якщо сьогодні акциз на бензин у Німеччині становить 670 євро за 1000 л, то в Туреччині — 885 євро. В Україні ж акциз дорівнює 171,5 євро за 1000 л. Оскільки в усіх вищезгаданих країнах нетто-вартість нафтопродуктів приблизно однакова, то різницю в кінцевих цінах на АЗС формує саме акциз. Якщо в Німеччині бензин з октаном 95 сьогодні коштує 1,27 євро/л, то в Туреччині — 1,33, а в Україні — 0,78 євро/л.

Низький акцизний податок в Україні виправданий з погляду низької платоспроможності населення. На свою зарплату турок або німець може купити значно більше свого досить дорогого бензину, ніж українець свого дешевого. Але проблема України не в розмірах акцизів, а в неспроможності їх збирати.

Акцизна кістка

Проблему податкового адміністрування наочно ілюструє такий приклад. У січні 2015 р. власники АЗС з подивом дізналися, що в країні з'явився новий податок — збір з роздрібного обороту підакцизних товарів, встановлений у розмірі 5% від роздрібної ціни. Він цільовим чином був адресований місцевим громадам, на території яких розташовані точки з продажу сигарет, алкоголю й нафтопродуктів. Збір додав роздрібним цінам на нафтопродукти більш як 1 грн/л.

Однак практика швидко розкрила марність надій на нові надходження. Норму закону про «місцевий» акциз у Мінфіні писали в такому поспіху, що формулювання дали змогу більшості компаній швидко опротестувати сплату цього податку з так званих корпоративних продажів, на які припадає до 50% реалізації через АЗС.

Зрозуміло, місцеві бюджети замість «кісточки» одержали лише її половину (хоча для зголоднілих від безгрошів'я громад і це за щастя). Але багато хто не одержав і цього! Заправки є далеко не в усіх населених пунктах, особливо сільських, тому в кожній області відразу з'явилися багаті й бідні райони.

У 2016 р. ряд недоліків постаралися виправити. Замість відсоткової ставки законодавці запровадили фіксовану — 4,2 євроцента/л (на другий квартал 2016 р. — 1,27 грн/л) і зобов'язали сплачувати податок з кожного літра, відпущеного на АЗС, — чи то був продаж «приватникові», чи «промисловості».

Та позитивного результату це не дало, якщо не рахувати того, що стали зрозумілими масштаби нещастя. Відповіддю ринку став швидкий відхід у «тінь», а саме — відпускання нафтопродуктів без касового чека. Особливо чітко це виявилося на точках відпускання скрапленого газу: на абсолютній їх більшості чеків не видають, але якщо попросити, то можуть видати чек на будь-яку суму.

Очевидно, якби з кожного такого чека автоматично сплачувався роздрібний податок, подібна роздача чеків була б неможливою. На відхід у «тінь» вказує також непропорційне падіння реалізації за готівку у багатьох власників АЗС. Причина одна — торгівля в обхід каси.

Свідчать про це й цифри Державної фіскальної служби. Так, згідно з даними ДФС, у першому кварталі 2016 р. надходження «роздрібного» акцизу становили 1,4 млрд грн. Водночас, за оцінкою «Консалтингової групи А-95», за цей самий період в Україні було продано 1,77 млрд л палива, відповідно, надходження акцизного податку мали б становити близько 1,9 млрд грн.

Таким чином, бюджет недоодержав близько 500 млн грн (26%). При цьому, відзначають експерти, є всі ознаки посилення цієї тенденції, що дає підстави очікувати недостачу за підсумками року в розмірі близько 3 млрд. Зокрема, в «тіні» перебуватиме понад 50% роздрібних продажів бензину й дизпалива. Скраплений газ, стверджують експерти й учасники ринку, уже в «тіні» більш як на 75%.

Необхідно зазначити, що місцева влада, яка також жадала «кісточки» з центру, не особливо горить бажанням боротися за свої гроші. Масовими стали випадки підкупу місцевих керівників власниками АЗС і АГЗС в обмін на відсутність уваги до їхніх «витівок». А подекуди, кажуть, головам сільрад і міст просто пообіцяли «спалити хату» у випадку наполегливості при вимозі сплатити «роздрібний» акциз. На тому й зупинилися…

Незважаючи на це, а також на зниження обсягу виплат, Асоціація мерів міст не бажає навіть слухати про перспективи перегляду механізму збору й розподілу цього податку. Аргументу, що невдовзі вони взагалі залишаться з носом, ніхто чути не бажає.

І експерти, і учасники ринку, а віднедавна й податківці солідарні в тому, що роздрібний акциз треба переміщати «з пістолета» у місця виробництва й ввезення палива з подальшим розподілом по місцевих бюджетах.

«Зараз існує чимало проблем з його (роздрібного акцизу. — С.К.) адмініструванням. Так, у бізнесі АЗС немає 5-відсоткової маржі, націнка зазвичай встановлюється на рівні 2%. Тому 5% роздрібного акцизу для компаній — це величезні гроші, і, звісно, бізнес намагається цей податок обходити», — говорить голова ДФС Роман Насіров. За його словами, фіскальна служба пропонує перенести 5% роздрібного податку на продаж палива на заправках (близько 40 євро/т) в основну ставку акцизу. А далі держава розподілятиме ці гроші в місцеві бюджети, виходячи з обсягу проданого палива в тому чи іншому регіоні. Насіров резюмував, що такий крок, з одного боку, значно спростив би адміністрування цього податку, а з іншого — сприяв би збільшенню надходжень до бюджету від акцизного податку на нафтопродукти на 25–30%.

А що Мінфін? Там проблему начебто бачать, але щось робити не поспішають. У рамках бюджетного процесу відомство «спромоглося» на уточнення в ряді формулювань, які, на думку чиновників, мають перекрити можливості для несплати роздрібного акцизу.

Та що робити з елементарною торгівлею повз касу? Обговорення ж питання радикальної реформи податку з його розподілом через центральний бюджет уперлося в смішну проблему: Мінфін і казначейство не знають, як взаємодіяти з місцевими бюджетами.

Убиваєш — плати

Багато хто вважає, що за рахунок автомобілістів і сплачуваних ними акцизів в Україні будують і ремонтують дороги. Це не зовсім так, хоча принцип «хто використовує (читай — руйнує) дороги, той і має платити» багато в чому справедливий. На цій підставі кілька років тому було скасовано щорічний транспортний збір. Одночасно Кабмін сформував у держбюджеті дорожній фонд, який наповнювався виключно «паливними» акцизами. Але ж проблема не в самій наявності фонду, а в тому, наскільки він наповнюється? Наприклад, такий фонд існував до 2014 р., але він ніколи й близько не бачив усієї належної суми. Загальновідомими вже стали схеми групи СЄПЕК, що охоплювала до 30% ринку бензину, який завозився без сплати податків.

Після Революції гідності схема контрабанди змінилася засиллям фальсифікату — кустарного бензину, весь сенс виробництва якого полягає в уникненні сплати акцизу. Як і схема Курченка, наймасовіші виробники фальсифікату теж були відомі. Після пожежі на Васильківській нафтобазі БРСМ улітку 2015 р. податківці відкрили кримінальне провадження за підозрою в несплаті близько 200 млн грн податків. Облави на БРСМ перманентно тривають досі, однак мережа продовжує роботу.

У 2015–2016 рр. ситуація зі сплатою акцизу почала вирівнюватися. 2015-го було запроваджене електронне адміністрування ПДВ, а з квітня 2016-го — електронне адміністрування акцизного збору на нафтопродукти. Фактично створено систему наскрізного контролю обороту нафтопродуктів починаючи від НПЗ або кордону й закінчуючи АЗС.

Гарний ефект дало і збільшення акцизів на компоненти палив, що зробило виробництво «бодяги» економічно невигідним. За даними «Консалтингової групи А-95», поставки таких компонентів у першому півріччі 2016-го становили 42,5 тис. т, що на 58% менше, ніж у 2015 р. Але говорити про перемогу над тіньовим ринком поки що зарано, хоча частка фальсифікату помітно знизилася. «Ті, хто працював «у сіру», тепер працює «у чорну» — за кеш», — говорить учасник ринку, що побажав залишитися невідомим.

Сьогодні знову звучить ідея повернення до дорожнього фонду за рахунок цільового використання паливних акцизів. Цифри порівнянні: за оцінками екс-міністра інфраструктури Андрія Пивоварського, на ремонт усієї поверхні загальнодержавних доріг необхідно майже 30 млрд грн на рік. У свою чергу, обсяг акцизу з бензину, дизпалива й скрапленого газу в 2016 р. становитиме якраз близько 30 млрд грн. Але поки що уряд збирається витратити на ці цілі 14,6 млрд грн (19 млрд в 2015-му).

Якщо на дороги паливних грошей ще може вистачити, то чи вистачить запасу міцності у споживачів заплатити за нові проекти Кабміну? Зокрема вже оголошений намір запровадити новий податок у розмірі 40–50 коп./л на створення стратегічного резерву нафтопродуктів. Тепер уже заявлено про 12-відсоткове підвищення акцизів на паливо, що призведе до збільшення кінцевої ціни на 70 коп./л, ДП — на 40, скраплений газ — на 20 коп./л. І так, це при поточному курсі євро, який нещодавно знову посунув угору.

Дивує позиція Мінфіну, який пояснює збільшення акцизів, встановлених у євро, зростанням споживчих цін… у гривні. Зважаючи на все, у Кабміні не надто переймаються питанням, як витримає зростаючий податковий прес споживач? Якщо хтось думає, що «бензин купували і купуватимуть», то сильно помиляється. За останні два роки споживання нафтопродуктів впало на 30%, тож межа міцності існує. І вона значно нижча, ніж комусь здається. Відповідно, не треба дивуватися, чому ціни зростають, а очікуваних надходжень немає.