Гумор на фронті: зброя проти божевілля

«Кирило, як ви можете сміятися і жартувати, коли довкола таке відбувається. Війна! Зараз не час жартувати…». Я періодично отримую подібні повідомлення у коментарях, іноді в особисті повідомлення. І весь час намагаюся пояснити, що похмурі обличчя на хвилину не наблизять Перемогу. Нервовий зрив наблизити можуть, а Перемогу – ні.

Тож ми жартуємо і посміхаємося. Не озираючись на реальність. Люди, які сміються. У пікселі. І сміються. Зрозуміло, що вони не зовсім нормальні, ну, так ніхто на нормальність давно і не претендує. Можна подумати, що у наших мирних від війни дах не зносить. Ще як зносить. А сміх рятує.

Армійський гумор багато хто вважає дещо прямолінійним і грубуватим. Правильно вважають, я навіть згоден. Але який є. Ось, два оператори, що хіхікають, з експериментальними бомбочками, запускають дрон. Вони можуть робити те саме з дисциплінованими особами. Але хитрі усмішки мені більше подобаються у цій ситуації.

Сміятися можна і потрібно постійно. Це чудове болезаспокійливе, хто не знав. І антистрес. І варіант не збожеволіти. Бійця покинула дружина. І сказала, що давно йому зраджувала. Це не жарти, нещодавно один після такої ж новини застрелився вночі. А тут одразу жартома обернули. Мовляв, прикинь, твоя колишня зраджує вже не тобі, а новому! І все. Сміється з усіма, шкодує нового. Стріляє багато і прицільно, але не у собі. А зберігали б тактовне мовчання і дивилися б на нього з похмурими особами, що розуміють? Як би обернулося, хто знає? Тому жартуємо багато та часто. А якщо жартів свіжих немає – у хід ідуть перевірені.

Спілкувався із побратимом із Служби Ракетно Артилерійського Озброєння. Ну це той, у кого самі Великі Боги Війни просять видати громи і блискавки. У мене при зустрічі з ним щоразу один і той самий жарт. Чому ви Службу Ракетно Артилерійського Озброєння скорочуєте частково – Служба РАО. Чому б не скоротити вже й перше слово до «С», буде простіше. Ну, це армія, тут повторювати жарти можна скільки завгодно – якщо вони дуже смішні. А ця дуже кумедна.

Одного разу навіть сказав мені – скільки можна, я вже її на згадку знаю давно. Я кажу – так гарний жарт. І я щоразу повторюю, бо за вашими складами так часто прилітає, може, це вже й не ти прийшов, а новий. Що ж, забути гарний жарт просто через те, що ти щасливий і живучий? Він оцінив з цього погляду і резюмував – краще я живим слухатиму твій бородатий жарт хоч щодня. Я говорю – ось! Ти сам попросив!

Ми не збожеволіли. Принаймні поки не зійшли. Мені так здається. І сміємося постійно в моторошних ситуаціях не від черствості. Не від тупості, хоча жарти про те, що піксель обнуляє інтелект, у нас також популярні. Просто сміх це захисна реакція на реальність, що зникла. Є міцні вроджені воїни – холоднокровні і незворушні. Але їх дуже мало. Іншим потрібно зберегти хоча б основну частину здорового глузду. І сміх допомагає.

Гумор, звісно… такий собі. Типу, брате, кинь пачку згущеного молока, поки все затихло, не будь мудрилою. А він, – ти не тикай мені і не хами, зовсім охренелі вже, я все-таки Апостол Петро. Або під Бахмутом бійці вирішили підгодувати бродячих собак. Один несе годівлю, другий з автоматом страхує. І сміється. Каже – собаки у шоці – їжа принесла їжу... Похмуровато, згоден. На непідготовлену людину сам факт бігаючих зграй собак-людожерів справляє пригнічуюче враження. Але уявляєте людей, які у цій ситуації продовжують жартувати? Я намагатимуся більше писати про них. Щоб було легше зрозуміти. Нам після Перемоги ще якось жити разом.