Чи не мають українці ліпших героїв, ніж Бандера та Шухевич?

Польський Сейм хоче встановити 11 липня Національним днем пам’яті жертв геноциду, здійсненого українськими націоналістами проти мешканців міжвоєнної Польщі.Саме такі формулювання містяться в тексті резолюції щодо Волинської трагедії. Текст пройшов 19 липня перше читання на парламентських комісіях зв’язку з поляками за кордоном та культури і засобів масової інформації. Друге читання пройшло 20 липня. Після дискусії депутати відправили проект постанови до профільної комісії для внесення доповнень і виправлень. Остаточний варіант документа в Сеймі збираються ухвалити у п’ятницю, 22 липня.

Ухвалу про Волинську різанину з правовим терміном «геноцид» Сейм має прийняти завтра. Попри емоції української громадської думки важко її визнати антиукраїнською. Вона просто нагадує про речі, які дослідники з-поза України здавна не піддають сумніву: що вбивства мали зорганізований характер та були скоєні солдатами УПА; що цей злочин був випадком геноциду; що українське цивільне населення також стало жертвою акції помсти зі сторони деяких загонів польського підпілля. Вона, врешті, виражає подяку українцям, які рятували своїх польських сусідів, і солідарність з Україною, яка бореться з російською агресією. Проблема з польською ухвалою полягає в тому, що українське суспільство дуже мало знає про ці факти та психологічно мало підготовлене, щоб дискутувати не тільки про героїчні, але й про темні сторінки минулого, а для апологетів УПА така дискусія може бути політично небезпечною.

Польські еліти, і все суспільство, з великим занепокоєнням наглядало за героїзацією діячів ОУН та УПА, яка відбувалася ще за Ющенка, а після Майдану тільки пришвидшилося. Зокрема, негативно сприйнялося юридичне визнання у декомунізаційних законах критики сенсу діяльності УПА за протиправовою дію, тим більше, що їх ухвалено у день виступу в Раді польського президента Броніслава Коморовського. Ба - українська держава ніколи не визнавала відповідальності УПА за цей жахливий злочин, а впливові українські дослідники проблеми зазвичай просувають тезу про «симетрію злочинів» на Волині та Галичині 1943-44 років, виходячи, мабуть з політично недальновидного переконання, що оборона доброго імені цих структур є важливішою для України, ніж добрі стосунки з сусідом та визання всієї історичної правди. Це все викликало радикалізацію позиції як частини польських політиків, так і електорату, тому і Сейм прийняв свою ухвалу. Додатково варто згадати, що три роки тому Сейм прийняв іншу постанову про Волинську різанину – тоді було вирішено вжити (також під впливом намови зі сторони України та частини польських інтелектуалів)  юридичного евфемізму «злочин з ознаками геноциду». Мало хто був тою ухвалою задоволений, а тодішня опозиція, яка тепер при владі – Право та Справедливість – критикувала це формулювання.

Напевно, дискусія триватиме далі – у жовтні почнуть в кінотеатрах показувати художній фільм відомого польського режисера, Войцеха Смажовського про ці події. Можна очікувати на нові хвилі емоції. Симпатія поляків до українців вже трохи впала, мабуть, впаде також і симпатія українців до поляків. Але я думаю, що це тимчасове явище. Обидві країни потребують один одного, стосунки розвиваються, а дискусія щодо Волинської трагедії – то немов виразка з гноєм, яка тепер прорвала, а організм – наші добросусідські відносини - буде одужувати, дай Боже, аби без температури. Я сподіваюся, що справа Волинської різанини перестане бути тільки справою дискусій поляків та частини українців – захисниками етнонаціоналістичних історичних концепцій. Вона стане раніше чи пізніше предметом інтенсивних внутрішніх дискусії, політичних та інтелектуальних. Я вже бачу сумніви у багатьох українців, чи часом не мають рації поляки? Чи не маємо ліпших героїв в нашій історії, ніж Бандера та Шухевич? Чому українська політика пам’яті так інтенсивно пропагує як раз культ УПА, а не інших формацій, що боролися за незалежність України, але використовували цивілізовані методі, а не терору та жорстоких етнічних чисток? Хто відповідає за погіршення образу українців в Польщі, коли боремося з Росією за наш суверенітет? По фільму Смажовського, таких незручних питань може з’являтися і більше.

Християнське примирення дуже потрібне, але оскільки дискусія про Волинь не стільки є дискусією про вибачення, як про історичну політику в Україні, то радше нам потрібно інтенсифікувати діалог істориків та тлумачити – спільну у багатьох аспектах - польсько-українську історію обидвом народам, ніж постійно апелювати до формули «Ми вас прощаємо, і ви нас простіть». Тим більше, що у християнстві перед примиренням треба зробити обрахунок сумління та щиру сповідь. І тут повертаємося до питання про визнання відповідальності УПА....