«Государство Украина не признаю. Оно для меня не существует!»

Влада міста Котовська усією дружною командою мера Іванова продовжує чинити беззаконня.

У місті де мер, усі його заступники, майже усі співробітники міськвиконкому та 28 депутатів міськради із 36 є членами партії Регіонів забули, що таке закон.

Безконтрольна влада та її повна узурпація остаточно розбестили котовських можновладців.

Кричущим прикладом нехтування закону стала зухвала відмова народному депутату ВР України Павлу Кириленку (фракція «Свобода») у наданні приміщення для особистого прийому громадян.

У міськраді, де половина заступників мера у відпустці, та й сам мер нібито у відпустку пішов, не знайшлося кабінету для народного депутата України.

Хоча 16 серпня у Котовську перебував тимчасово виконуючий обов’язки керівника ГУМВС України у Одеській області полковник міліції Місюра Анатолій Миколайович, і кабінет для нього у приміщенні міськради знайшовся.

Він вів особистий прийом громадян у кабінеті заступника мера Власюк Н.М., яка перебувала у відпустці. До речі, під час приїзду депутата Павла Кириленка Власюк Н.М. ще перебувала у відпустці, і її кабінет був вільним, як і кабінети зниклих мера Іванова та секретаря міськради Обертайла.

І хоча посада народного депутата України за статусом дорівнюється посаді міністра, котовські клерки зухвало чинили опір виконанню високопосадовцем своїх службових обов’язків.

Для одеського міліціонера знаходиться кабінет, а для людини у ранзі міністра - ні.

На попередження, що вони коять злочин, котовські міськрадівські клерки не реагували.

Що ж дозволяє цим людям отак без оглядки на наслідки порушувати закон?

Феодальна кланова система, яка панує у місті вже 22 роки? Високі покровителі з Одеси та Києва? Дурість?

Так усе це є у наявності. Але головним підґрунтям чинимого беззаконня є антиукраїнський характер котовської влади.

Дії мера та його команди є і завжди були відверто антиукраїнськими.

Тривалий час на площі перед міськрадою висів розірваний державний прапор України і нікому не було до цього справи. На звернення мер та його працівники не реагували! Зате на 9 травня усе місто заліплене георгіївськими прапорами та прапорами Радянського Союзу (навіть на офіційних будівлях!)

Жоден чиновник міськвиконкому у робочий час на робочому місці не розмовляє державною мовою, починаючи з мера. Іванов за 22 роки незалежності так українську мову і не вивчив.

Один з депутатів міськради від партії Регіонів так пояснював автору своє ставлення до Української Незалежної Держави: «Я в 1991 году за государство Украина не голосовал! Я его не признаю. Для меня оно не существует!»

Але тим не менш він попхався у державну владу держави, якої він не визнає! Отримує належні пільги (як котовські депутати роздавали собі земельні діляночки за смішні ціни - усе місто знає!) Голосує за певні рішення, які визначають життя міста неіснуючої для нього держави! Щось там контролює у комісіях! Може пити за кермом не побоюючись даїшників.

Якщо ти не визнаєш нашої держави - йди собі десь на хутір, живи домашнім господарством: городи, садок, корови, свині, качечки. Не бери від держави пільг, не вирішуй долю мешканців міста, і тоді сміливо кажи, що ти маєш право жити за власними, а не українськими законами.

Але ці пани, які ненавидять усе українське, починаючи з державності і мови, правлять у Котовську.

Саме тому, що вони не визнають українських законів, вони їх й недотримуються! А влада правлячої партії Регіонів їм сприяє у їхній підривній для засад державності діяльності.

Тому антиукраїнство є не тільки аморальним явищем в Українській Державі, але й підґрунтям для усього беззаконня що відбувається у державі, зокрема у місті Котовськ Одеської області.

Я закликаю тих, хто буде у Вільнюсі приймати рішення про долучення України до європейських структур, приїхати у наше місто і оцінити наскільки наша феодальна кланова система відповідає вашим уявленням про демократію в Україні.

Ми собі поблажок не зичимо. І Ви, будь ласка, не консервуйте своїм рішенням наше суцільне беззаконня і терор владою місцевого населення.

Думка автора може не збігатися з позицією редакції