Росія не може без цинізму. Як в 1937 році у нас вирвали серце, голос та розум

 Рідні ходять навшпиньках, не чіпають мене, як намагаються не чіпати людину, в якої велике горе. А воно й справді велике. І справді горе…

Я готуюся до уроку.

Не хочеться мені читати семикласникам віршики про солов*їну. Не хочеться розповідати 20 цікавих фактів про мову. Не хочу проводити конкурси. Розкажу їм, як українці стали російськомовними. Розповім, як Київ і Харків «Всєгда бил рускім».

9 листопада День рідної мови, а 3 листопада далекого 1937 року в урочищі Сандормох рука російського ката виривала з України серце, голос, розум… убиваючи один за одним 134 «українських буржуазних націоналістів». Росія звинуватила їх у тероризмі! Боже, як банально, сьогодні ті самі звинувачення.

Хочу показати учням тих українських «терористів». Узяти хоча б вибірково, бо всього їх було за 4 дні 1111.

Про «терористів» Леся Курбаса і Миколу Куліша вже чули. Два друга в житті. Курбас - український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Куліш - український письменник, режисер, драматург, громадський діяч, газетяр і редактор, діяч української освіти, педагог. Лесь Курбас і Микола Куліш товаришували. Курбас ставив п*єси Куліша в театрі. Смерть вони зустріли теж разом. В таборі на Соловках, святкуючи річницю російської революції, капітан Матвєєв поставив двох друзів поруч і вбив одним пострілом. У голову. Одна куля пролетіла крізь дві голови… Обоє творили українською, жили Україною.

Або ось, ще два «терористи» Марко Вороний і Микола Вороний. Син і батько. Марко - український поет, перекладач, дитячий поет. Видав 5 книжок для дітей та збірку віршів. Перекладав з німецької, французької, італійської, єврейської. Батько, Микола Вороний - український письменник, перекладач, поет, режисер, актор, громадсько-політичний діяч, театрознавець. Терориста-батька, звинуватили в тому, що він шпигун. Син кинувся його захищати. Ходив по судах, вимагаючи перегляду справи для батька, і сам потрапляє за ґрати. Отримує звинувачення: участь в терористичній організації на чолі з українськими ПИСЬМЕННИКАМИ- ТЕРОРИСТАМИ. Сина, Марка, розстрілюють 3 листопада 1937 року в тому ж Сандормосі тим же диявольським виродком-Матвєєвим. Батька, Миколу Вороного, розстріляють через 7 місяців після сина.

Знаєте в чому цинізм ситуації? О, Росія не може без цинізму. Марко Вороний, будучи студентом, пише курсову роботу. Упізнаєте?

Родились ми робити з казки дійсність
Долати простір і скоряти час.
І окрім рук у нас вже крила міцні
А окрім серця є мотор у нас
Все вище, і вище, і вище
Прямуємо лет наших птиць
І в кожнім моторі їх дише
Безпека і спокій границь!

Так! Це Марш сталінських авіаторів. Автора розстріляли, а пісню, нащо добру пропадать, переклали російською. Її співала вся країна. Ми її співали. Нам було всім добре…

Вороні писали українською і жили Україною. Із Соловків Марко теж писав листи українською. Останній лист перед розстрілом він написав до мами… російською …

Готуюся до уроку і плачу. Плачу над нашими долями. Я часто дивувалася, чому нас тоді знищували, а ми мовчали? Чому не піднялися? Чому не дали відсіч. Нас же тоді скільки було? 80 мільйонів? Сьогодні прийшло усвідомлення. Ми й сьогодні мовчимо. Ми сьогодні такі розумні, а мовчимо так само. Ніцой, яка кинула мідяками в касирку за відмову спілкуватися українською – радикалка! І так вважають навіть мої побратими-письменники! Ми - такі начитані, ми – стільки вже сказали про історичну правду, і що?!

Готуюся до уроку…