України в Києві немає. Тут всюди Путін

Чоловіче, вітаю тебе з Днем народження! Я вирішила тобі подарувати не річ, а емоцію. Знаючи, як ти любиш смакувати сири, дарую тобі екскурсію в музей сиру з дегустацією. Чекай, домовлюся по телефону:
- Доброго дня! 
- Здравствуйтє.
- Ой, а можна не «здраствуйтє», а доброго дня?
- Я вас слушаю.
- Хочу замовити у Вас екскурсію. Тільки в мене прохання, ви можете спілкуватися зі мною українською?
- Ну у нас, єслі Вам нада, можна заказать екскурсію на украінскам. 
- А зараз українською Ви мене в моїй країні можете обслужити?
- А Вам ето прінціпіальна?
- Ну то якщо я Вас про це питаю, то як Ви гадаєте? Так, мені це принципово. Але знаєте, я передумала замовляти у Вас екскурсію. Ви проявили до мене зневагу, як до клієнта і як до українки. Я україномовна українка в Україні прошу вас обслужити мене українською, а у відповідь чую іноземні пояснення про «прінцініальна». Допобачення.

Вибач, чоловіче, подарунок з емоцією не вдався. Давай підемо традиційним шляхом: поїдемо в наш улюблений магазин чоловічого одягу, де хлопці-продавці вміють розмовляти українською, і я подарую тобі якусь обновку.

Торговий центр «Глобус» на Майдані. Серце України. Магазин ROY ROBSON. Назустріч іде молоденька продавчиня:
- Здравствуйтє, чєм магу вам памочь?
- Ой, а де хлопці?
- Какіє хлопци?
- Хлопці-продавці, які вміють розмовляти українською?
- Нуу, севодня ми на работє.
- Здравствуйтє! Чєм магу памочь? – від дверей іде ще одна продавчиня.
- Дякуємо, дівчата, ми підемо в сусідній магазин.

Вибач, чоловіче, подарунок від ROY ROBSON сьогодні теж не вдався. За скляною стіною магазин LAGERFELD ходімо туди, як правило, міжнародні бренди дотримуються мовної політики кожної країни. Може тут нам пощастить.
- Здравстуйтє! – зустрічає наступна порція російського. 
- Доброго дня! От скажіть, у мене що, російський прапорець нашитий, чи орел на лобі, чи по якій ознаці ви визначаєте, що до мене треба говорити російською? Чому Ви в Україні зустрічаєте клієнтів іноземною мовою, та ще й ворожою. Ви уявляєте собі, щоб магазин LAGERFELD в Італії зустрічав клієнтів французькою, а у Франції – португальською?
- Проста я на русскам думаю, - каже продавчиня.
- От і думайте тепер, чому клієнти у Вас нічого не купили.

Виходимо, іменинник досі без подарунка. Зголодніли, заходимо в «3Б кафе»
- Здравствуйтє! Вам столік на дваіх, траіх?
- Я Вас не розумію, ви розмовляєте зі мною іноземною мовою.

Адміністратор мовчки махає нам рукою, показує, за який столик сісти. Підходить офіціант
- Здравствуйтє!
- Доброго дня!
- Что будєтє заказивать?
- Скажіть, чому Ви не хочете розмовляти з нами українською?
- Патамушта я карєнной кієвлянін.
- Але ж якщо ви корінний киянин, ви ж учили українську мову в школі!
- Учіл. 
Чоловік не витримує:
- Патамушта ані бєлая кость, а ми забиті селюки зі своєю телячою мовою.

Офіціант чемно відходить убік і гукає офіціантку, просить обслужити нас українською мовою. Та фиркає, не підходить, офіціант повертається. В голосі відчуваються вибачальні нотки.
- Ізвінітє. Будєтє штота заказивать?
- Та будемо, - зітхаємо.

З кафе вийшли мовчки, пригнічені. Якщо українець хоче щось мати - мусить пристосуватися до них, російських, а не навпаки. Не пристосуєшся, не пригнешся - ходитимеш босий, голий і голодний. Змирися, українець. Ти й досі холуй, якому треба довести, що українська мова в Україні – це нормально, що застосування української мови в усіх сферах українського життя, а не тільки на фермі – це логічно… Доведи це, українець. І доводь з любов’ю, не дай бог не псіхани, не скажи рішучо чи сердито, бо хіба раб має право на емоції? Раб повинен догоджати, гарно догоджати, щоб господар і раба, і його мову полюбив...

України в Києві немає. Тут кругом путін…

п.с. Відкласти поганий настрій! Через кілька днів після допису, Музей сиру вибачився. Слухавку піднімає україномовна дівчина. У Києві знайшлися українці!