Борщівник: окупант, що краде нашу землю

Перейняті коронавірусом, ми не звертаємо увагу нас справжню екологічну епідемію, що руйнує нашу природу вже кілька років поспіль. Я маю на увазі масове, катастрофічне поширення борщівника Сосновського на українських землях. Думаю, якщо підрахувати територію, де розрослася ця небезпечна й отруйна рослина, то виявиться, що цей біологічний окупант забрав у нас уже кілька відсотків площі. Поза сумнівом: розповсюдження борщівника стало справжнім екологічним лихом для України.

Я багато подорожую Україною, ходжу в гори й на риболовлю, і в такий спосіб уже кілька років стежу за тим, як борщівник захоплює все нові й нові території. Ще десятиліття тому борщівник був радше рідкістю, а тепер на узбіччях доріг і берегах річок утворилися справжні непролазні джунґлі з цієї рослини, що часом досягає висоти навіть до п’яти метрів.

Цю рослину, що нехарактерна для наших країв, після Другої світової привезли з Кавказу. Річ у тому, що селекціонери порадили владі культивувати цю рослину, що дуже швидко поширюється й виростає величезною, для виготовлення силосу. Тоді ж і почали масово засаджувати борщівником поля й пасовища, через що в балтійських країнах і Польщі цю рослину навіть назвали «помстою Сталіна». Але дуже швидко з’ясувалося, що молоко в корів, що харчуються борщівником, настільки гірке, що його не можуть пити ані люди, ані інші тварини; у зв’язку з цим господарську культивацію цієї рослини припинили. Та було вже пізно: борщівник прижився і почав розповсюджуватися самостійно.

Крім того, що це небезпечна рослина, вона ще й надзвичайно живуча й чіпка: де з’являється борщівник, дуже швидко зникають інші трави та кущі. Але найголовніше те, що вона отруйна і є реальною загрозою для людини. Ось як описують її токсичну дію на організм: «Прозорий водянистий сік рослини багатий на фотоактивні сполуки (фуранокумарини), при контакті зі шкірою викликає малопомітне подразнення, як від кропиви, але під дією ультрафіолетового (зокрема сонячного) випромінювання, в сокові активуються токсичні властивості, підвищуючи чутливість шкіри до ультрафіолету в сотні разів. Навіть одноразове торкання до борщівника призводить до опіків 1-3 ступенів. Опіки, особливо у перші кілька діб, схожі на термічні. Для них характерна гіперемія (почервоніння), водянисті пухирі. Опіки з'являються на вражених ділянках тіла не одразу після контакту, що б могло попередити подальший контакт з рослиною, а через 1-2 дні, розвиваючись поступово під впливом сонячного ультрафіолету. Місця уражень важко гояться, загострюються прояви інших шкірних захворювань».

Борщівник Сосновського – витривалий, сильний ворог; йому не страшні погані ґрунти, спека й посуха, морози і підтоплення. Більше того, навіть після скошування ця рослина здатна відновитися, а її насіння зберігає живучість кілька років поспіль. Тож і не дивно, що навіть береги річок в межах міст, де борщівник бодай навесні скошують, заростають цією рослиною уже за місяць. Насіння борщівника розноситься вітром і водою, і зупинити його поширення – вкрай складно.

На різних ділянках берегової лінії річки Уж борщівника вже так багато, що часто-густо навіть не можна підійти до води. Узбіччя доріг і залізничні насипи теж рясно поросли цією небезпечною рослиною. На жаль, вона росте вже не тільки на закинутих пустирях, а й на полях і узгір’ях. Поширення борщівника набуло таких катастрофічних масштабів, що зупинити його точковим скошуванням вже годі.

Проблема в тому, що завдання боротися з борщівником покладено на місцеве самоврядування, а на місцях до цього ставляться халатно чи взагалі ігнорують. Економія коштів призводить до того, що борщівник просто скошують, але це ніяк не зупиняє поширення цієї рослини. Та й масштаб уже такий, що цим має займатися уряд і в межах всієї країни. Та чи є комусь до цього діло?