Люблін – місто поміж і понад

У шкільні роки мені взагалі здавалося, що прізвище Любка – десь звідти, з Любліна (тоді я ще не здогадувався про існування Любляни). Було приємно уявляти, що Замостя – місто Замойського, Станиславів – Станіслава, а Люблін – Любки. Зрештою, десь так воно і склалося: роки засвідчили, що все більше й більше пов’язує мене з цим непоказним, але прекрасним містом.

Люблін – по-своєму унікальний. Затиснутий між величезними Краковом і Львовом, він мав би загубитися і перетворитися на уособлення провінційності, транзитності й нудьги. Але в силу неймовірної вітальності міста і його мешканців, Любліну ось уже кілька століть вдається утримувати статус важливого пункту, що впливає на всю Центрально-Східну Європу. Якщо далекого 1569 року в місті було прийнято історичне рішення про об’єднання Польського королівства і Великого князівства Литовського в одну державу – Річ Посполиту (Люблінська унія), то в наші дні Люблін приймає величезний Конгрес ініціатив Східної Європи, організовує фестивалі, на які приїжджають учасники й гості з десятка центральноєвропейських країн, тобто все ще залишається важливим для регіону центром. Адже центр – це і є категорія між, поміж; рівновіддалений від великих мегаполісів, Люблін знову відвойовує в них вплив і значимість.

Процес цей триває уже добрячих 700 років: саме в 2017-му місто святкує сьоме століття з часу набуття Маґдебурзького права. І слід визнати, що за останнє десятиліття Любліну вдалося реалізувати чимало амбітних задумів. Можливо, люди втомлюються від величезних і заповнених туристами більших міст, тому шукають щось спокійніше і зручніше. Безумовно, у Любліні легше й дешевше провести міжнародну конференцію, тут приємніше прогулятися майже безлюдними вуличками Старого міста, посидіти у тиші й прохолоді костелу, відвідати один із численних добрих ресторанів (наприклад, «Хадес Шерока»). Оферта культури – вражаюча, часом навіть здається, що в місті відбувається більше подій, ніж у столиці. А неймовірна «Ніч культури» вже стала своєрідною візитівкою Любліна: протягом цілої ночі одночасно в десятках місць відбуваються концерти, літературні виступи, перформенси артистів, театральні вистави, кінопокази, і в потемках древнього міста створюється достоту середньовічна карнавальна атмосфера.

Люблю це місто. Люблю в нього повертатися. Люблю людей, з якими там зустрічаюся: Богдана Задуру, Барбару Одноус, Ґжеґожа Юзефчука, отця Томаша Достатнього, свого видавця Ґжеґожа Жепецького і його «Варшати культури», Браму Ґродзьку і Хадес, замок, фестивалі і кнайпи. Любий Люблін, вітаю з 700-річчям!