Мародери у святу ніч

З острахом мушу припустити, що чергові олігархічні ігри коштом українців виявляться доленоснішими.

Деякі економісти стверджують, що підняття з наступного року мінімальної зарплатні вдвічі неминуче потягне за собою подальшу девальвацію гривні. Тепер, після націоналізації ПриватБанку, тривожних голосів побільшало — і навіть такі невігласи у фінансових справах, як автор цих рядків, вже второпали, що сотню з гаком мільярдів дефіциту доведеться покрити коштом держбюджету. Високопосадовець із НБУ встиг підрахувати, що кожен українець за порятунок найбільшого банку держави заплатить 3 тисячі гривень. Згадавши, що зовсім нещодавно коштом українців уже вирішили проблеми вкладників банку «Михайлівський», можна зробити висновок: «одноразовий прецедент» поволі стає трендом.

А відтак варто чекати й на нові «націоналізації» боргів — дякувати Богу, сливе кожен із розпилювачів бюджету має свій кишеньковий банк, тож черга може вибудуватися довгенька. Нічого страшного, завжди можна вирубати трохи лісів і надрукувати нові купюри (невдовзі, кажуть, уже й банкноту номіналом у тисячу матимемо), і таким чином залатати проблеми банків, чиї активи успішно виведені в офшори. Уже й зараз українцеві через курс гривні за кордоном не те що в ресторан, а навіть у платний туалет зайти дорогувато, але попереду нас можуть чекати ще веселіші часи.

Даруйте цю гірку іронію, просто в ту саму неділю, коли Миколай приніс кожному громадянину України чек на найбільший банк, сам genius loci підказував мені промовисту аналогію. Річ у тім, що я поїхав у містечко Могач на півдні Угорщини — місце, де в 1526 році османські війська завдали нищівної поразки мадярам. На півтора століття Угорщина стала колонією Оттоманської імперії, а де-факто — майже на чотириста років зникла з політичної мапи світу. Але тут важливо знати одну деталь: угорців розгромили наприкінці серпня, а в жовтні, остерігаючись суворої зими і потребуючи армію на інших фронтах, султан вивів усі свої війська назад. Тобто угорці мали час і можливість зібратися з силами, укріпитися й організувати оборону.

Та сталося інакше: одразу після поразки і смерті під Могачем короля Лайоша ІІ в Угорщині почалися масові грабежі й міжусобні сутички за розподіл майна. Королева Марія була змушена втікати з Буди у Пожонь, а потім і у Відень не так від ворожого мусульманського війська, як від угорців, які, здавалося, втратили всі гальма. На руїнах держави, спустошеної і сплюндрованої військом султана, почався вальс мародерів — було пограбовано не лише королівський палац, маєтки аристократів та заможних міщан, а й угорську святиню — храм в Естергомі, де відбулася коронація першого мадярського короля Іштвана. Польський амбасадор у своєму рапорті писав, що угорці справляють таке враження, ніби щойно народилися, абсолютно втратили глузд і страх. Замість гуртуватися перед новою атакою османів, аристократи почали страшну громадянську війну, б'ючись за престол. Коли стало ясно, що жоден із них не настільки сильний, щоб перемогти всіх інших, перед султаном вишикувалася черга з прохачів стати його слугами в окупації рідної батьківщини.

Моторошна аналогія, правда? Якось не віриться, що, стоячи перед загрозою знищення державної незалежності, «еліти» можуть продовжувати висмоктувати з і без того скромного бюджету останні сили. Цього разу всього по три тисячі з кожного кріпака з українським паспортом.

Держава погодилася взяти на себе борг олігарха, рівний дворічному бюджету Міністерства оборони. Під покровом ночі, яку освітлювали вибухи й атаки окупантів.