Найкращою характеристикою літа є те, що воно колись та й закінчується.

Знаю, що всі хором кинуться мені заперечувати, та все ж ризикну: найкращою характеристикою літа є те, що воно колись та й закінчується.

Я давно відкрив, що з більшою нетерплячкою, ніж на початок літа, чекається лиш на його згасання. Хоча не можу сказати, що навесні я аж так ждав нової пори року. Ну гаразд, мене тішило те, що день уже довший, а овочі знову набули барв і запахів, фрукти стали солодкими й м’якими, а ночі такі теплі, що на балконі можна досидіти з келихом у руці аж до рана й не зчутися.

Та якби все залежало від моєї волі, я б зупинив природу десь на кінці травня, а  потім одразу вмикав кінець серпня. Серединка між ними тягуча й криклива, як реклама в ютубі – хочеться вимкнути в неї звук і притьмом переключити.

Літо робить людей ледачими й необов’язковими, розпікає бетон і камінь, а вони вже розпікають голови, від чого в свідомості панує легкий дурман: мовляв, ось і літо, треба багато чого встигнути! Літо найменше надається до того, щоб щось встигати. Щоб встигнути, треба спочатку вистигнути.

Тому люди, які скрушно голосять про те, що вже два чи скільки там місяців літа минуло, а вони ще так нічого й не встигли, викликають хіба посмішку (але не усмішку – див. СУМ). Ой леле! Для чого взагалі багато планувати на літо, якщо кожному пуцьвірінку відомо: за будь-яку іншу пору року можна зробити більше. Що там казати: вліті навіть риба не хоче нормально клювати. Які ще потрібні аргументи, щоб чекати його кінця?

Тож я стою й виглядаю осінь. Мені подобається помічати, як серед верховіття дерев з’являються перші жовтаві зрадники, як вони крадькома змінюють свою барву, додаючи в неї меду і гарячі. Я люблю, коли вечір є вечором – тобто темним і прохолоднішим за день, тож не без утіхи стежу, як усе потроху знову стає на свої місця. Між водою з льодом та м’ятою і гарячим чаєм з лимоном я обираю останній.

Восени мені навіть люди здаються якимись гарнішими. Поволі зникають ці розпечені літнім сонцем лоби, по-осінньому шляхетнішим стає запах людської юрби, а тіла поступово вкриваються одягом. Все рідше виринають шорти й шкарпетки в сандалях, голі пузиська й волохаті підпахви, в’єтнамки-плямки й чудернацькі головні убори.

Ще кілька митей – і жіночі плечі захочеться вкрити шаллю, а чоловіки почнуть роззиратися за своїми піджаками. Немає красивішого гардеробу за осінній. А секрет еротики полягає в тому, що людське тіло привабливіше в одязі. Нагота личить небу, а ми, гріхо-католики, не спішімо на нього рівнятися.

Ясна річ, не обов’язково ображати літо, щоб похвалити осінь. Вона собі самодостатня й не потребує порівняння з літом чи зимою. Ці двоє останніх скидаються на недотеп-залицяльників, що липнуть до дами: один уже ледве ноги волочить, а в іншого й пушок над губою не защетинився. Обираючи між таким товариством, дама вирішує, що просто самій буде краще.

Що ще я люблю восени, крім запаху й кольору? Мабуть, книжки при світлі лампи, що завжди на відстані витягнутої руки від ліжка. Так, щоб було зручно вимкнути її, коли послизнешся і скочуватимешся в сон. Отож, про книжки: обираючи з улюблених, виявилося, що більшість із них я читав таки в осінніх сутінках. Літні книжки чомусь не вражали й не запам’ятовувалися. Їх завжди хотілося відкласти. Тож поступово схиляюся до думки, що річ не в книжках, а в порі року – осінь як лінза, через яку все здається глибшим, вартіснішим і кращим.

Але не треба її накликати, хай прийде у свій час. І най тягнуться ці останні дні, хай літо реп’яхами хапається за одяг, а в повітрі розливається флер кокетства напередодні зустрічі.