Рапорт з обложеного міста
Це історія про великого поета і його явну й неявну боротьбу з диктатурою
Наприкінці 1981 року генерал Ярузельський, якому не давало спокою зростання популярності опозиційної «Солідарності», проголосив у Польщі воєнний стан, тобто режим абсолютної диктатури. Поет Збіґнєв Герберт ці роки прожив у Варшаві – і був не лише свідком тих подій, а й дуже впливовим учасником. Він наче втілився в популярний у Центрально-Східній Європі образ романтичного поета-революціонера, який веде народ на повстання.
Творчим підсумком воєнного стану для Герберта стала легендарна збірка «Рапорт з обложеного Міста», яка спочатку вийшла в Парижі, а потім її нелегально надрукували й у Польщі. Вірші з цієї книжки люди переписували собі від руки, передруковували на машинках, знали напам’ять, а деякі тексти навіть стали піснями. Можна з упевненістю сказати, що в ті роки популярність Збіґнєва Герберта у Польщі сягнула свого піку, він став справді народним поетом.
Цікавою є сама назва збірки, адже «Рапорт з обложеного Міста» апелює до самих початків західної цивілізації, обігрує фундаментальний архетип міста й варварів, які його оточують. Як і в своїй вершинній книжці есеїстики – «Варвар у саду», в якій східноєвропеєць (варвар) мандрує до найважливіших пам’яток західної цивілізації (саду). Важливо, що навіть слово Місто поет пише з великої літери, наче мова йде про античні часи й Рим. До певної міри постать Герберта можна порівняти з римським поетом Овідієм, якого імператор Октавіан Авґуст відправив у вигнання на край тодішньої цивілізації – в дельту Дунаю. Овідій і Герберт доповнюють одне одного, з тією лише різницею, що Овідій вважав себе цивілізованим і відбував заслання на Сході, а Герберт сформував собі образ варвара, який перевідкриває культурні скарби Заходу.
У «Рапорті» автор займає позицію древнього хронікера, який описує буремні події. Але кожному читачу було зрозуміло, що йдеться про сучасну Польщу й комуністичну «облогу», воєнний стан. Є в тих віршах і алюзії на ще давнішу облогу – а саме пакт Молотова-Рібентропа, згідно з яким рідний Гербертові Львів окупував Совєтський Союз. Хоч у цій збірці й відчувається певний надмір пафосу, але він тут природній – адже ці вірші писалися з думкою про барикади і мітинги.
Чи була творчість поета антикомуністичною? Так. По-перше, через стилістику й тематику його творів. Він писав, ніби вишуканий античний автор, і це разюче контрастувало з соцреалістичними догмами того часу. По-друге, його вірші – особливо легендарний цикл віршів про Пана Когіто – мали в собі щось закодоване, якусь інтелектуальну таємницю, благородний шарм, що давали можливість читачу відкривати друге дно тексту. А те друге дно й було антирежимним, як антирежимною є постава інтелігента в час мерзотників. Нарешті по-третє, в тематиці своїх текстів Збіґнєв Герберт часто вдавався до втечі: оскільки про колгоспи й доярок чи трактористів писати він не хотів, то вирушав у мандри, щоб писати про Середземномор’я й основні здобутки західної цивілізації.
Дисидентство Герберта було насамперед естетичним, а не політичним. Після відкриття комуністичних архівів виявилося, що свого часу поета хотіли завербувати західні спецслужби – адже він не любив комуністичну Польщу. Герберт відмовив. Пізніше, оскільки комуністичні спецслужби вважали таку відмову актом лояльності, вже СБ Польщі спробувала завербувати його. Герберт знову відмовив і намагався надати цій справі публічності, яка б могла його захистити від подальшого тиску режиму. У часи продажності й інтриг він залишався передусім шляхетним інтелігентом, який знав ціну власним текстам і розумів, що вони незгірш за зброю можуть руйнувати систему.