Війна ще дуже довго визначатиме наше життя і порядок денний

Згідно з новою концепцією британської військової присутності, на території Німеччини і після 2020-го року залишиться армійський контингент. Невеликий – всього на 145 військових і 60 цивільних, але показовою тут є зовсім на кількість. Бо сам факт того, що нині, через 74 роки після завершення Другої світової війни, на території незалежної суверенної країни стаціонують окупаційні війська (залишки Британської армії Райну – British Army of the Rhein) іншої, вже давно союзної держави, шокує.

Велика Британія разом з іншими альянтами розмістила свої окупаційні підрозділи на німецькій території після поразки Третього Райху у війні. Стаціонування військ виконувало роль зовнішньої адміністрації, а пізніше мало на меті не дозволити більше Німеччині наростити військову міць, забезпечити правосуддя над нацизмом і стати захистом перед можливою совєтською навалою. Окупаційні війська сповна й давно виконали свою місію, але їхні залишки досі залишаються на німецькій землі.

Скільки всього змінилося за ці сім із гаком десятиліть, якою іншою стала Європа, як змінилася Німеччина і як під три чорти пішов Совєтський Союз, а британський чобіт досі стоїть над Райном! Війна, що тривала шість років, продовжує впливати на життя людей і континенту вже понад сімдесят літ.

У цьому війна чимось подібна до айсберґа, горішню і меншу частину якого ми бачимо, тоді як справжні масштаби приховані від нашого зору й уваги. Хронологія Другої світової обмежена рамцями 1939-1945, але насправді ця велика війна корінилася в попередніх десятиліттях і визначила хід наступних.

Тож коли ми проектуємо сучасну російсько-українську війну лише на актуальний політичний момент, на найближчі вибори, то – як мінімум – недооцінюємо поважність ситуації. Хочемо її результатів уже нині, бажаємо, умовно кажучи, «завершити АТО за лічені години», часто не усвідомлюючи, що далекосяжні результати цієї війни вийдуть далеко поза межі нашого покоління.

Якщо нинішня війна так змінила нас, дорослих, то уявіть, який відбиток вона залишить у свідомості й світогляді сучасних дітей. Малечі, яка не бачила іншого світу, і перше, що вона дізналася про Росію, – що та агресор, убиває українців, загарбує наші території. Ці люди наступні 80 років (а якщо медицина піде вперед – то й більше) житимуть саме з цим образом Росії в голові. Такою буде їхня перша асоціація з цією країною, а відтак – і життєва позиція, політичні голосування, концепція власної й національної безпеки.

Ми часто говоримо про покоління т. зв. «ровесників Незалежності», дітей, що народилися й виросли вже після падіння Союзу. Кажемо, що це вже зовсім «нові» люди: вільні, незашорені, незалякані, європейські. Тепер же поволі можемо починати говорити про дітей, що народилися вже після початку російсько-української війни. Їхнє покоління виросте без бацили «братерства» й міфу про «колиску трьох народів», вони дивитимуться на Росію тверезо і без фальшивих прикрас; чесно кажучи, я б хотів жити в тій Україні, яку вони собі збудують.

Але того доведеться кілька десятиліть почекати. Перші цеглини тієї майбутньої України закладаються в ці роки, та перекривати будівлю будемо вже не ми.

Ця війна, сподіваюся, закінчиться скоро. Та ще довго вона визначатиме наше життя і порядок денний. На жаль, не тільки наше, а й життя майбутніх поколінь. Така вже вона, війна…