Я проти таких змін

Купа людей навколо говорить, що вони прагнуть змін. Навіть якщо їм не зовсім подобається найретинговіший кандидат у президенти, вони проголосують за нього, щоб відбулися зміни. Перефразовують при цьому приказку про синицю й журавля в небі, сиплють сумнівними аргументами й променіють вірою в майбутнє. Складається враження, що їм потрібні зміни просто заради змін, наче вони безальтернативно означають покращення і рух уперед.

На жаль, це не так: зміни також можуть бути рухом назад, регресом, погіршенням. І, на мою думку, саме про такі зміни йдеться тепер в Україні – суспільство готове зробити помилку, що знову забере в нас 5 років життя й розвитку. Маятниковість нашого політичного процесу вже привела до влади Януковича після Ющенка, а зараз вимощує дорогу кандидату-«сюрпризу», який може здивувати нас ще більше за ростовського втікача. Адже Янукович був закомплексованим, він знав свої мінуси, тоді як у Зеленського відчуття власної величі, талановитості й пихи очевидне.

21 квітня українці можуть не «поміняти шило на мило», а таки справді домогтися змін. Але зміни ці будуть кроком назад і регресом.

Це як збиратися в НАТО, але потім сказати, що «ми ще подумаємо» і вічне «нас там нікто нє ждьот».

Це як повернути Дніпру назву Дніпропетровськ.

Це як сказати, що нові українські фільми не дуже якісні, тому більше на них грошей ми давати не будемо. Мовляв, спочатку хай навчаться знімати – а вже потім хай звертаються за фінансуванням. А поки що вигідніше знімати фільми в копродукції з росіянами і російською мовою.

Це як сказати, що мовне питання розколює суспільство, тому відкотити назад усі зміни, щоб діти в містах Сходу й Півдня країни вже не мали можливості вивчити українську.

Це як завернути медреформу і поміняти Уляну Супрун на Богатирьову.

Це як  повернути на радіо Ґазманова, на екрани Пореченкова, у книгарні – Прілєпіна.

Це як відправити документ про Томос назад Варфоломієві, щоб «не розколювати суспільство».

Це як скасувати електронне декларування, бо за нього й так нікого не посадили.

Це як повернути Коломойському «Приватбанк», бо так – справедливо!

Це як вигнати з України лоукости, щоб підтримувати вітчизняного перевізника – МАУ.

Це як провалити міжнародну співпрацю й не виконувати зобов’язання, щоб у нас забрали безвіз. Зате українці вже не виїжджатимуть так масово закордон!

Це як домовитися з Путіним припинити війну – навіть не на колінах, а просто відмовившись від претензій на Крим і повернувши в склад України невизнані республіки Донбасу в якості автономій з правом вето на зовнішню політику. Так, війна зупиниться, бо в такий нехитрий спосіб Україна стане жертвою внутрішньої окупації проросійською більшістю.

Це як обрати слабкого президента, якого ще до обрання значна частина суспільства не сприймає і зневажає, що після розчарування в ньому одурманених прихильників призведе до нових Майданів і витків кривавого протистояння.

Це як обрати владу, яка не знає ставки податків і говорить про зарплати вчителів у тисячах доларів; некомпетентну й популістську, дії якої спровокують нові стрибки курсу гривні і девальвацію.

Це як деморалізувати армію, якій буде соромно за свого головнокомандувача.

Це як з великим розмахом у 2021-му році на державному рівні відзначити соту річницю поразки Української революції, адже завдяки цьому було «зупинено війну» з більшовиками.

Ось ті зміни, що можуть почати втілюватися в життя вже за два тижні.

І без огляду на всі рейтинги, хай у якій завгодно меншості я опинюся, знаю напевно: я проти таких змін.