ГМО

Якби ж тільки Віктор Федорович знав, який цинічний жарт зіграє з ним доля після виборів, він би нізащо не погодився брати у них участь. І справа не лише в тому, що розрекламований президентський трон насправді зовсім не такий, як у піарроликах, а носіння корони передбачає ще й наявність голови. Весь цинізм ситуації полягає у тому, що трон має здатність впливати на кору головного мозку і кардинально змінювати підсвідомість.

Тільки-но з вуст Віктора Федоровича випурхнули слова присяги а його рука потрималась за Пересопницьке Євангеліє, у його мужньому загартованому важким життям єнакіївському серці стався критичний злам. Як би по-ідіотськи це не звучало, але Віктор Федорович Президент – це зовсім не те що Віктор Федорович кандидат в президенти. Перше і друге – це, як кажуть в Одесі, дві великих різниці.

Аби зрозуміти основні причини такої складної трансформації, не варто пірнати в глибини філософських досліджень. Є простіший спосіб. Називається він порівняльний аналіз.

Б’юсь об заклад, що через п’ять років Янукович заробить собі не лише репутацію рятівника України, а щонайменше стане справжнім українським націоналістом. Можливо навіть буржуазним зі всіма витікаючими з цього наслідками: нелюбов’ю Кремля, розчаруваннями Донбасу і боготворінням його Західною Україною.

Те, що Донбас буде першим, хто розчарується у своєму лідерові, навіть не варто піддавати сумніву. Занадто бо великі надії покладає зчорнілий від вугільного пилу регіон на свого президента. А якщо брати до уваги, що Янукович – не чудотворець, не маг і навіть не золота рибка, то ці сподівання скоріш за все залишаться всього лиш сподіваннями, які стечуть сльозами нездійсненних надій у висохлу донецьку землю. Янукович можливо б і радий був щось зробити для своєї вотчини, але це лише після того, як будуть впорядковані інші важливі справи. П’ять років – не такий вже довгий термін, щоб витратити його невідомо на що. Є вже гіркий досвід попередника. Тому аби стати царем і вдруге, треба закатати рукави і попрацювати. По-перше, обов’язково заручитись підтримкою тих, хто нині з острахом дивиться в бік ново-помазаного. По-друге, треба не підвести вірних соратників. Навряд чи вони працювали безкоштовно. Кредити мусять бути повернені і з відсотками. Не чекатимуть в довгій черзі і різновекторні міжнародні справи. Тим більше що сусіди дорогенькі самі лізуть цілуватися і навіть пропонують щось більше, ніж просто дружбу. Було б нерозумно цим не скористатися. А щодо вотчини, то вона потерпить. Шахтарі люди загартовані – їм до труднощів не звикати.

Та повернімося до Януковича-націоналіста. Якщо хтось вважає, що такого просто не може бути, відсилаю до біографій ще живих президентів Кравчука і Кучми. Їх також західна Україна на дух не переносила. Спочатку. Але не минало багато часу, як всі буржуазні націоналісти, діти та внуки вояків УПА перли на виборчі дільниці і віддавали свої голоси за цих персонажів, свято вірячи, що вони менше зло, ніж їхні конкуренти. Спочатку Кравчук був меншим злом на фоні Кучми, потім Кучма меншим злом на фоні комуніста Симоненка. Та ж схема, до речі, спрацювала з улюбленим Віктором Андрійовичем. Хто б там що не казав, але більшість нормальних українців голосували за нього не з великої любові. Голосували, рятуючись від страшного пропахлого нарами Януковича. Нинішні вибори не виняток. З двох зол вибирали менше. Але, на жаль, не склалось. Вийшло все, як з Кравчуком та Кучмою. Таке селяві.

Першим, хто зрозумів, що насправді відбувається і що треба робити, були європейські політики. Вони не лише навперебій почали вітати нового царя України і закрили очі на явні фальсифікації, вони самі без вагань запропонували свою руку та серце і навіть безвізовий режим на додачу. Звісно, все не просто так. Це у них такі ігри на випередження Росії. Напад як найкращий захист. Можемо, звичайно, закинути європейцям, що вони цинічно купують нашого нового ще недосвідченого президента, але ж як все-таки красиво вони це роблять. Га? Так, звісно, Віктор Федорович не зрадить своєї синівської любові до Кремля, але такі реверанси Європи настільки її мінімізують, що навіть в очах західноукраїнського електорату він стане своїм хлопом. Ви ж уявляєте, що таке для галичанина безвізовий доступ до Лувру, Ласкали, шедеврів Гауді і кофешопів Амстердама. Вже тільки цього достатньо, аби нащадки короля Данила навіки забули Януковичу всі його судимості. А коли він до того ж ще й болт заб’є на свою обіцянку довести до абсурду мовне питання, а це скоріш за все так і буде, то народна любов йому буде гарантована.

Є й інший не менш важливий момент. От ви, наприклад, пробували себе колись уявити в шкурі президента, царя чи ще якогось вінценосного персонажа? Не крізь призму бабла і розкошів, а крізь призму відповідальності. Не будемо ідеалізувати Януковича і вишукувати в нього скриті родовища совісті, але припустимо, що вона в нього все-таки є. І його показова набожність бодай на 10 відсотків правдива. Та що там набожність. Його самолюбство нарешті досягнуло того рівня, коли воно не лише може смакувати промені слави, а й навіки записати себе в аннали історії. Сирота з убитого Єнакієва правдами-неправдами стає президентом і має можливість зробити бодай щось добре. Тим більше, що нічого доброго від нього ніхто не чекає, окрім його земляків, та й то не всіх. Думаєте, він не скористається такою нагодою? Принаймні задля власного самолюбства, принаймні, щоб втерти носа всім тим, хто називав його останніми словами…

Так отож…

Звісно, ніхто не гарантує відсутності ляпів. Вони точно будуть, тим паче у Федоровича. Але звинувачувати його через них зовсім не варто. І особливо на фоні абсолютно безхребетних та ляпистих конкурентів. Краще вибити зуби його помічникам і радникам, які постійно його підставляють. Навіщо вчити людину словам Сербія та Чорногорія, не пояснивши їхнього значення. Хіба це не підло? Навіщо робити з шефа ідіота, підтверджуючи його помилки, замість того аби просто визнати їх і підтягнути шефів інтелект до належного рівня. Тим паче, що вчитися він зовсім не проти. Ці ляпи, до речі, також з часом додадуть Януковичу певний шарм, роблячи його більш симпатичним і навіть своїм. Особливо для тих, хто його так панічно боявся до того, поки не сталося те, що сталося.

Янукович так довго йшов до свого омріяного трону і так багато разів пікся, що тепер мав би дмухати навіть на холодне, аби часом не обпектися. Зрештою, так підказує логіка. Але як воно буде насправді, мабуть, не знає навіть Бог. Душа донецька не лише витривала, а й в біса загадкова.

Поживемо – побачимо.