Трутні

На одному VIP заході в столичному палаці Україна доля якось звела мене з колишнім депутатом та прем’єр-міністром в одній особі. Звела, м’яко кажучи, в дуже специфічному місці - в туалеті.

Екс-прем’єр зайшов туди по потребі, і як простий смертний розмістився в сусідній з моєю кабінці. Навіщо він туди попхався, важко сказати. Чи то в палаці не передбачено окремих туалетів для VIPів, чи були вони занадто переповнені, чи часу їх шукати в нього не було, не знаю. Але факт залишається фактом. Те, що він там видавав, простими словами описати складно. Мабуть, з шлунком навіть в екс-прем’єрів бувають не аби які проблеми. Все-таки, важке життя чиновника не передбачає регулярного харчування.

Спочатку тишу струсонув удар грому. За ним почувся свист, який змінив шепіт, а далі полилися кулеметні черги. Люди, які до того впівголоса розмовляли, покурюючи цигарки, враз принишкли. Через якийсь час все стихло і з сусідньої кабінки почулось важке дихання, а далі шелест паперу. Я вирішив катапультувати від небезпечного сусідства і пішов до умивальників. Курці знову заговорили, нишком гигикаючи. Раптом їх знову перервав вже відносно тихіший гуркіт грому і протяжний свист, схожий на різке гальмування «Мерседеса» на вулиці Інститутській. Потім кілька хлопків від петарди - і все. Тиша.

Курці знову втихли, покидали бички в плювальницю і від гріха подалі вирішили покинути вбиральню. В цей час невпинно линув шелест паперу, далі - шурхотіння, копирсання і нарешті загудів бачок, випльовуючи дозу води. Все вказувало на те, що зараз станеться вихід VIPа до народу. Власне, так і відбулося. Заскрипіли двері і з кабінки вийшов наш герой. Його лице, вкрите крапельками поту, випромінювало явне вдоволення. Посвистуючи, він помив руки, поправив зачіску і, перевіривши чи зашпилена пазушка на штанах, попхався геть.

Я згадав про цю не таку далеку подію в зв’язку з оприлюдненням інформації про введення VIP-громадянам цієї країни чергових пільг. Якщо хто не знає, то пільги дуже прості. Сім'ям депутатів дали знижки на VIP-обслуговування в аеропортах. Вони тепер будуть користуватися залами офіційних делегацій українських аеропортів за пільговим тарифом. Не за 1100 грн., як було до того, а всього лиш за 180.

Чесно кажучи, на дану дрібницю можна би було й не звернути жодної уваги, якби її не вводили в той час, коли більшість середньостатистичних громадян зводить кінці з кінцями, долаючи кризу, країну дусить інфляція і ще всяка біда, а держбюджет безнадійно сяє дірками.

Втім навіть в такі непрості, м’яко кажучи, часи українські депутати, на жаль, дбають лише про себе. І причина тут, власне, дуже проста. Адже вони, себто народні обранці, переконані в тому, що є чимось особливим. Особливішим від всіх інших, адже їх, по-перше, обрав народ, а по-друге, хто ж в цій країні може бути крутішим від них, сердешних. Відповідно, і жити народним обранцям треба не тільки краще, а й комфортніше, бо вони того заслужили.

Те, що таке переконання щонайменше хибне, їх не хвилює. Адже хіба перестане свиня бути свинею навіть коли її вдягнути в фрак і титулувати сером? Не перестане. Свиня - вона і в фраку свиня. Втім, не будемо ображати свиней. Вони все-таки нам нічого поганого не зробили.

Найбільшим гріхом світу є гордість. Саме через нього Бог вигнав колись ангелів з неба і через нього колись більшість людей, які себе іменують VIPами, потрапить до пекла. Причина дуже проста. Гордість засліплює і перетворює людину в раба. Раба речей, статків, статусів, грошей і, що найгірше, власної значимості. Подивіться на всіх цих кращих людей країни, на цю еліту нації, усіх цих «особливо важливих» персон. Так любити себе простим смертним не дано. І дано не буде. Але ж як смішно і вбого це іноді виглядає! Я сотні разів по роботі був на усіх можливих прийомах і пиятиках. Нічого особливого у всіх цих людішках немає і бути не може. Зблизька вони часто - досить потворні і порожні, адже хочуть видатись кращими, ніж є насправді. А що їм це все одно не вдається, то такі зусилля виглядають дуже комічно. Адже, як показує практика, всі с..ть однаково, і хворіють, і вмирають також. Тільки розуміти цього вони вперто не хочуть. А дарма…

Справа в тому, що пільг нашим обранцям, а також їхнім родичам, не бракувало ніколи. Ще від початків української держави вони забезпечили, прописавши в законі про статус народного депутата, себе всім, про що можна лише мріяти чинно.

Почнемо з зарплати. Вона, за твердженням Ярослава Сухого, з усіма доплатами становить 12-14 тисяч гривень. Сума зовсім не мала, якщо врахувати, що ціла купа витрат депутата лягає на плечі держави, а не на його власні. Доплати можуть бути за вчені ступені, стаж і усілякі можливі звання та нагороди. В цю суму не входить значна допомога, яку обранець може просити собі при потребі, або і без неї. Окрім того, депутат має право на житло в столиці, яке з часом стає його приватною власністю і залишається родичам, в разі його смерті. Є ще право на безкоштовне лікування в лікарнях для вибраних, право на службовий транспорт, право отримувати путівки на лікування, право позачергового отримання проїзних документів на всі види транспорту, включно з авіа, причому, безкоштовно, а також право на першочергове поселення в готель.

Народний депутат на території України може безкоштовного користування залами офіційних делегацій аеропортів, залізничних, морських і річкових вокзалів. За ним зберігається його попереднє місце роботи зі всіма пільгами і заслугами, те ж саме стосується і його другої половини, якій окрім всього ще й не переривається стаж на роботі, а при потребі пропонують рівноцінну роботу коло свого судженого в столиці і тд і тп. В разі ж, якщо нардеп раптом виявився військовим чи іншим служивим, то весь час роботи в Раді для нього оформляється в одне велике відрядження, яке аж ніяк не впливає на службу. Депутат спить, а служба йде.

Переїзд в Київ для депутатів також оплачується з державного бюджету. Рівно ж, як і похорони, якщо його раптом вхопить Кондратій. Щоб Кондратій вхопив депутата не скоро, йому окрім усіляких можливих лікувань, клізм і віп-масажів за кошт держави, гарантовано аж 45 календарних днів відпустки з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі подвійної місячної зарплати. Втім, навіть коли баба з косою все-таки забере його до пекла смажитись на пательні, родина не довго сумуватиме за втратою годувальника. Парламент про все подбає, адже законом передбачені пільги та фінансова допомога.

Більшість з цих пільг, щоб ви не сумнівались, зберігається за обранцем і після закінчення терміну його депутатства. І лікування, і квитки на літак. Щоправда, лише раз в рік і т.д і т.п. В разі, якщо екс-нардепу не дуже хочеться працювати, він може також не турбуватись. По-перше, роботу знайти йому завжди буде не складно, адже яким би він тупив не був, після закінчення строку роботи в ВР, він зараховується до резерву кадрів Головного управління державної служби України. А, по-друге, Верховна Рада забезпечує впродовж року колишньому обранцю після закінчення терміну його повноважень, виплату матеріальної допомоги у розмірі заробітної плати з урахуванням всіх доплат та надбавок, яку отримують працюючі народні депутати. Коли ж нардеп вирішить повчитися, аби перекваліфікуватись в нормального зварювальника чи сантехніка, то Рада платитиме йому зарплату ще один рік. І навіть коли й за цей час він вперто не захоче шукати собі роботу, за ним зберігається виплата матеріальної допомоги у розмірі 50 відсотків зарплати плюс всі доплати аж до пенсії.

Пенсія - це також не біда. Навіть краще, ніж тунеядство. Пенсія в екс-депутатів чітко прив’язана до зарплатні їх колег, тому про майбутнє їм турбуватися просто немає сенсу. Гірше точно не буде. Грошенят VIP-пенсіонеру даватимуть аж 80 відсотків від діючої ставки. Коли ж і цього йому виявиться мало, треба негайно ламати ногу та ставати інвалідом, тоді пенсія зросте до 90 відсотків. Але і це ще не все. З виходом на заслужений відпочинок депутату виплачується грошова допомога в розмірі 12 місячних посадових окладів, аби радів і ні у чому собі не відмовляв.

Взагалі, як на мене, закон про статус народного депутата - це перлина української законотворчості, і кожному громадянину України варто було б вивчити його на зубок ще в старших класах, аби не паритись з вибором професії. Бо професія народного обранця - це єдино правильна. І єдина, яка здатна на сто відсотків забезпечити виживання у цій країні.

Мало того, закон не тільки наділяє нардепів масою нереальних прав, а й береже своїх клієнтів від все можливих напастей. Запам’ятайте: депутатів не можна посилати на три або більше букв, бо це буде вважатися образою. Про них не можна розповідати бувальщини, а тим більше правду, бо це трактуватиметься як наклеп. Не можна бити в морду, бо це буде тілесним ушкодженням та нанесенням побоїв. Те саме стосується його родичів і помічників. Депутатам взагалі не можна ні у чому перечити, бо це потрактують як перешкоджання виконанню ними депутатських повноважень. Краще цих вибранців долі не помічати і обходити стороною, бо проблем не оберешся.

Після всього цього в кожної нормальної людини, яка працює, чесно живе і дивом зводить кінці з кінцями, мало би логічно виникнути питання: а за які заслуги все це? Ну, депутат. Ну, вибрали тебе правдами-неправдами представляти народ і писати закони. Ну, ходиш ти на роботу. І що? В цій країні більшість нормальних людей ходить на роботу і багато хто працює на більш небезпечних виробництвах, ніж Верховна Рада. Чи, може, депутатський квиток - це якийсь особливий мандат до вищої касти? Але ж у нас ніби немає каст? Всі рівні. Як перед законом, так і перед Богом. Чому ж дехто може бути рівнішим від інших, с…ть то всі однаково?

Питання риторичне. І адресоване воно точно не до народних депутатів, а, скоріше, до тих, хто їх годує і погоджується нести на собі цю непосильну ношу й надалі. Можна вважати це за свій хрест, який треба нести до кінця, а можна його скинути (бо він насправді не хрест, а ярмо) і послати їх всіх на багато-багато букв. І, хоча це й буде кваліфікуватися як образа, гірше від цього точно не буде. Принаймні нам з вами…