Гроші на безоплатну медицину є
Із приходом на посаду Міністра охорони здоров'я О. Квіташвілі суспільство очікувало термінових змін у системі.
Із приходом на посаду Міністра охорони здоров'я Олександра Квіташвілі суспільство очікувало термінових змін у системі. Проте, зміни не відбуваються в бажаних темпах. Зрозуміло, що реформування галузі охорони здоров'я – це насправді реформування суспільства, усіх складових його взаємовідносин та устоїв. Тому реорганізацію необхідно проводити надзвичайно прозоро, аргументовано і з розумінням процесів перетворення як медиками, так і кожним громадянином. Кожен повинен чітко розуміти, що йому дасть реформа, де він отримає необхідну допомогу і в якому обсязі. На жаль, про це говориться мало.
Реформаційне свербіння як епідемія, триває не перший рік. Приведу деякі результати попереднього реформування галузі охорони здоров’я в частині профілактичної медицини. Урядом Азарова було прийнято рішення щодо ліквідації із 2013 року санепідслужби МОЗ, яка займалася усуненням дії шкідливих факторів на здоров'я людей, зменшенням захворюваності, в тому числі інфекційної. Що дала ліквідація СЕС країні? У 2012 році, коли СЕС працювала в повному складі, функціонував державний нагляд, виконувалися профілактичні заходи в потрібному обсязі, в країні було зареєстровано 7 332 729 випадків інфекційних захворювань. З 1 січня 2013 року санепідстанції припинили існування. Майже два роки залишки ліквідованої служби всієї України проводять реорганізаційні заходи, на що вже пішли мільйони гривень.
Профілактика захворюваності залишилася без належної уваги. В результаті за 2013 рік, без епідемій і масових захворювань, в Україні було зареєстровано вже 7 843 365 випадків інфекційних захворювань, що на 510 627 випадків більше в порівнянні з 2012 роком. При середній тривалості лікування одного випадку інфекційного захворювання в 7 днів країна втратила 3 574 389 людино-днів на лікування хворих людей, а не на ріст ВВП (87,75 грн. на 1 день). Таким чином, ВВП країни втратив біля 314 млн. гривень доходу в порівнянні з 2012 роком. Крім того, вартість інтенсивного лікування інфекційного хворого складала біля 250 грн. в день(з урахуванням вартості діагностики, медичних препаратів, харчування тощо). Видатки на лікування з бюджету та коштів населення становили приблизно 894 млн. гривень.
Сумарні втрати країни тільки від росту інфекційної захворюваності за 2013 рік склали понад 1,2 млрд. гривень.
Якщо порахувати видатки бюджету на виплати по скороченню чисельності працівників СЕС (близько 20 тис. спеціалістів), а саме на компенсації, вихідну допомогу, невиплачені заборгованості, капіталізаційні видатки, видатки служби зайнятості, в тому числі на перекваліфікацію вивільнених працівників, то сума загальних втрат бюджету в десятки раз перевищила фонд зекономленої оплати праці вивільнених працівників.
Економічна шкода, завдана країні від непродуманої реорганізації, є очевидною навіть без врахування соціальної складової проблеми та подальших наслідків.
На підставі епідеміологічного аналізу ситуації в країні мною було зроблено прогноз інфекційної захворюваності в країні на 2015 рік. Без належних спеціальних протиепідемічних та санітарно-гігієнічних заходів, очікується зростання інфекційної захворюваності до 12,4 млн. випадків інфекційних захворювань із можливими втратами країни понад 29 млрд. гривень. Цей аналіз було направлено в урядові структури, і можливо, він буде врахований в подальшій реформі санепідслужби.
Сьогодні анонсовано подальше реформування всієї системи охорони здоров'я. Хочеться, щоб воно пройшло не так, як у вищенаведеному прикладі реформи СЕС. Проведемо фінансовий аналіз поточної ситуації української системи охорони здоров'я.
У 2015 році загальнодержавних видатків у сумі 46,75 млрд. гривень та 10,085 млрд. видатків на МОЗ цілком вистачає для виконання ст. 49 Конституції України щодо безоплатної медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров'я.
Станом на 17.04.14, в Україні проживало 42,99 млн. жителів. При рівні госпіталізації у 15%, в 2015 році в стаціонарах слід очікувати близько 6,449 млн. хворих. Якщо взяти середню тривалість лікування хворого (на соматичні та інфекційні захворювання) в 10 днів, то лікувальним закладам необхідно забезпечити близько 65 млн. ліжко-днів у 2015 році.
Відповідно, для забезпечення видатків на лікування і харчування хворих з розрахунку у 150 грн. в день необхідна сума складе близько 9,75 млрд. грн.
Потреба в заробітній платі персоналу закладів охорони здоров'я – 26,629 млрд. грн. При сьогоднішній середній штатній чисельності 217,8 на 10 тис. населення, в закладах охорони здоров'я працює біля 936 тис. працівників із середньою зарплатою 2370 грн.
Щодо фінансування матеріально-технічної бази, на утримання якої виділяється біля 18% від кошторисних призначень, тобто 10,23 млрд. гривень. У закладах охорони здоров'я України налічується біля 309,7 тисяч ліжок (72,03 ліжка на 10 тис. населення). При 328,56 днів роботи ліжка у 2013 році їх потенціал складає 101,76 млн. ліжко-днів при наведеній вище потребі в 65 млн. ліжко-днів.
Нескладний підрахунок показує, що держава витрачає зайві кошти на утримання 197,8 тисяч ліжок, які не використовуються за медичними цілями (хіба що як соціальні та геронтологічні).
Відповідно, на ці зайві для медичної галузі ліжка та утримувані для них будинки, споруди, штатні одиниці, обладнання та транспорт витрачаються кошти охорони здоров'я, які могли б іти безпосередньо на лікування, запобігання захворюваності (в т.ч. диспансеризацію), нові технології, медичну науку, підвищення кваліфікації фахівців, державну фармацевтичну галузь тощо.
Отже, гроші на безоплатну медицину та на заробітну плату всього наявного персоналу є. Є також колосальна матеріально-технічна база разом із закріпленою землею. Можливо, галузь не потрібно радикально ламати, а просто варто навести належний порядок, раціонально та ефективно використовувати наявні ресурси?
Очевидно, що потрібно відновити профілактичну медицину, налагодити належну діагностику на первинному рівні, ввести обов’язкову диспансеризацію населення, поновити планові госпіталізації. На вивільнених базах організувати реабілітаційну мережу, відновити державну фармацевтичну промисловість та мережу державних аптек. Необхідно також переглянути потребу в десятках програм із централізованими закупівлями на мільярди гривень.
Зекономлені шляхом реструктуризації на різних напрямках кошти можна спрямувати на підвищення заробітної плати працівників, впровадити економічне самоврядування медичних установ з тим, щоб вони на кожному рівні охорони здоров'я були господарями, а не слугами і утриманцями.
Для цього потрібно об’єднати зусилля лікарів, менеджерів, економістів, населення, та із підтримкою державної влади покращити, а не зламати надзвичайно соціально чутливу галузь.