Росіяни прориваються на Донбасі, але якою ціною? Огляд з фронту

Сьогодні розпочинаємо серію з трьох оглядів, які будуть стосуватися не якогось окремого тактичного напрямку, а я б сказав, одного з «трьох плацдармів». Ну або, виступів, якщо вам так більше подобається, які утворилися, на даний момент, у Східній операційній зоні внаслідок активних наступальних дій противника протягом кампанії літа-осені 2024-го.

Однак, почнемо не власне з огляду, а з передмови, для узагальненого розуміння вами, шановні читачі, розвитку ситуації у всій Східні операційній зоні.

У результаті активних наступальних дій більшої частини військ (сил), так званої «Об'єднаного угруповання ВС РФ на південно-західному Театрі воєнних дій» (це офіційна назва стратегічного угрупування російських військ, яке діє проти України), противнику вдалося протягом кампанії літо-осінь 2024-го року не тільки перейти у стратегічний наступ й добитися певних результатів, а й створити умови для подальшого його розвитку. Зокрема:

• Угрупування військ (УВ) «Захід» противника спромоглося розрізати оперативний плацдарм ЗСУ на лівому березі річки Оскіл та прорватися своїми передовими підрозділами до самої річки у районі села Кругляківка та створити умови для подальшого наступу на місто Куп'янськ (1-а танкова армія\ТА + визначений комплект військ УВ «Північ»), а також суттєво скоротити плацдарм ЗСУ на річці Чорний Жеребець (20-а та 25-а ЗВА), по суті – ліквідувавши його північну частину у районі Макіївки та Невського.
• УВ «Південь», північною частиною своїх військ (сил) – 3-а загальновійськова армія (ЗВА) + угрупування повітряно-десантних військ (пдв), просунулось у напрямку Бахмут – Часів Яр й створило умови для формування північного фасу Костянтинівського виступу (плацдарму), а також, по суті – для подальшого просування у бік міста Костянтинівка та Дружківка, одночасно – ведучи сковувальні дії на південному фасі Сіверського виступу.
• УВ «Центр» – виконало «основний обсяг роботи».

Після заволодіння міста Авдіївка та прилеглими територіями, розпочало й ще, на даний момент, продовжує оперативно-тактичний наступ силами 3-х загальновійськових армій (ЗВА) – 2-ї, 41-ї та 51-ї ЗВА, а також частинами та підрозділами окремої танкової дивізії (тд) – 90-а тд, у напрямку Авдіївка – Покровськ та Авдіївка – Курахове, одночасно ведучи частиною сил 51-ї ЗВА наступ у місті Торецьк.

У результаті чого, спромоглося заволодіти містами Селидове, Красногорівка, частиною міста Торецьк та вийти на ближні підступи до міста Покровськ та села Курахове, чим створило оперативно-тактичне вклинення у систему оборони ЗСУ на Донецькому напрямку, а також сформувало північний фланг (фас) Курахівського виступу. Загальне просування противника по цьому напрямку, після заволодіння ним міста Авдіївка, у західному, північно-західному та південно-західному напрямках склало 32-35 км.

Ну й останніми «стартували» – південна частина УВ «Південь» (8-а ЗВА) та війська (сили) УВ «Схід» (про це ми й поговоримо у першому з оглядів), які фактично не тільки повністю ліквідували Вуглегірський плацдарм (виступ) ЗСУ на Волноваському напрямку й заволоділи самим містом Вугледар, а й сформували (точніше, продовжують «формувати») південний фланг (фас) Курахівського плацдарму.

У контексті літньо-осінньої кампанії противника я не згадую його невдалу спробу «сформувати буферну зону» у Харківській області (насправді, знову захопити її північно-східну частину), а також Курську «епопею». Це – тема окремої розмови, однак, розглядаючи події у всій Східній операційній зоні, завжди будемо пам'ятати про те, що відбувається у смузі УВ «Північ» та про існування УВ «Дніпро», у сенсі оцінки загальної (стратегічної) ситуації.

Таким чином, на даний момент у всій Східній операційній зоні, сформовано три, я б сказав виступу (хочете, назвіть – позиційними районами, або плацдармами, для розуміння цивільним читачем, це не суть), які вдаються в оперативну побудову військ противника, й на флангах (фасах) яких вони ведуть активні (у сенсі, наступальні) дії, а саме:

• Сіверський (мабуть, найбільш «стабільний» з них) має північний фланг, прикритий річкою Сіверський Донець та залишками Серебрянського лісництва... має на флангах Лиманський та Краматорський напрямки.
• Костянтинівський має активно наступаюче УВ «Південь» противника на північному фланзі, у районі міста Часів Яр (3-а ЗВА + угрупування пдв) та 51-у ЗВА противника, зі складу УВ «Центр» на своєму південному фланзі, яка зараз активно намагається його посунути «поближче» до самої Костянтинівки шляхом захоплення міста Торецьк та «околиць».
• Й власне, той який ми розглянемо найближчим часом першим – Курахівський. Де, на його північному фланзі УВ «Центр», у взаємодії із південною частиною УВ «Південь», намагаються прорватися безпосередньо до Курахового, а на південному фасі (фланзі) сили та засоби УВ «Схід» противника, судячи зі всього, розпочавши кілька тижнів тому несподіваний для українського командування наступ західніше Вугледару, зуміли прорвати систему оборони ЗСУ на тактичну глибину й просунулись у північному напрямку на відстань до 12-15 км.

Звісно, що все це – сумно. Але, я не бачу приводів, особливо впадати у тугу та журбу, як це зараз стало чомусь «модно» у багатьох пабліках та в експертному середовищі. Адже, очевидно, що метою стратегічного наступу противника був і є відповідний стратегічний результат.

У даному випадку, це – розгром угрупувань ЗСУ на основних оперативно-тактичних, а у подальшому оперативно-стратегічних напрямках. Як передумова загального «виводу України з війни», на вигідних (потрібних кремлю) умовах. Іншими словами, росіяни сподівалися (й сподіваються дотепер) – розгромити українські війська до такого стану, коли вони будуть вже не спроможні утримувати (обороняти) значні райони та території країни, у тому числі й ключові – важливі у сенсі існування України, як окремої, суверенної держави й таким чином – примусити владу України до капітуляції, аби припинити війну.

Наскільки я зрозумів, російське військово-політичне керівництво, прагнуло й прагне добитися цього – шляхом проведення серії взаємопов'язаних, у рамках якогось єдиного плану, наступальних операцій оперативно-тактичного масштабу, які у подальшому повинні були перерости у дії оперативного та стратегічного рівнів.

Й добитися цього вони сподівалися протягом нинішнього літа – осені, у тому числі, й на Харківському напрямку й проведенням чергового «кидка за Дніпро» й т.д. Задля цього, російське військово-політичне керівництво було вимушене «напружитися» – підготувало відповідні стратегічні резерви, наскирдувало ОВТ та «предметів МТЗ», й навіть вигребло «по засіках» трохи людей. Та й загалом, провело цілий комплекс заходів майже у всіх сферах своєї діяльності, від пропаганди та «фінансово-бюджетної мобілізації», до зміни та удосконалення основних тактичних прийомів на полі бою.

Вилилось усе це у те, що я перерахував вище у 30-35 км на Донецькому напрямку, прорив до Осколу, «падіння Вугледару», прикордонний «недогризок» у Харківській області і як «вишенька на торті» – Курський флешмоб.

Основні угрупування СОУ, й ЗСУ зокрема, м'яко кажучи – не розгромлені. А ні влада України, а ні її Армія, а ні народ загалом, хоча й трохи «втомилися», але «складати зброю» – явно не збираються. Між тим, як виявилось – «засіки» на болотах також – далеко не безмежні, особливо після більш як 20-річного «господарювання» у них луб'янсько-кримінальних щурів.

Тому, «посипати голову попелом» й заходитись в істериках штибу «всьопропало» – варто, трохи зачекати. Особливо, якщо згадати, що «на полі бою – дві волі», а не виключно одна – російська. Історія з Курською областю, яка у реальності суттєво «підкорегувала» той самий план стратегічного наступу противника, це достатньо наявно показує.

Для подальшого розвитку та ходу війни, у першу чергу у стратегічному сенсі, має значення не те – де й наскільки просунувся противник на тактичному, нехай, навіть, на оперативно-тактичному рівні. А відповідь на питання – чи буде він здатний на ще один такий «ривок» стратегічного рівня у вигляді серії взаємопов'язаних різномасштабних наступальних операцій на низці напрямків й чи будуть існувати для цього відповідні умови?

Іншими словами – як довго та як сильно він ще буде «тиснути» одночасно на більшості напрямків? Якщо, наприклад, допустити, що Кремль таки матиме бажання, сили, ресурси й можливості спробувати ще раз влаштувати, такого роду «стратегічний ривок», нехай у вигляді перманентного наступального тиску «по всіх напрямках», й буде мати для цього відповідні умови, то буде зовсім незайвим зрозуміти – яким чином й чим він може тиснути.