Ситуація для росіян під Гуляйполем загострюється. Огляд фронту

Огляд, ми продовжуємо у форматі «коротко з різних напрямків». Сьогодні – Новоолександрівський та Гуляйпільський напрямки

1. Новоолександрівський напрямок

Противник (російські війська), ймовірно, перейшов до активної оборони на цьому напрямку, намагаючись утримати передові позиції на правому фланзі свого угрупування військ (УВ) «Восток», тобто в смугах 29-ї та 36-ї загальновійськових армій (ЗВА) і не допустити подальшого просування частин і підрозділів ЗСУ в південному та південно-східному напрямках до дороги Гуляйполе – Велика Новосілка.

Протягом минулого тижня передові частини та підрозділи ЗСУ в смугах цих армій, досить активно атакуючи, змогли добитися тактичних вклинень у систему оборони противника на окремих напрямках і ділянках, зокрема:

• ЗСУ змогли відтіснити противника у напрямку Олександроград – Воскресенка та Соснівка – Січневе. Очевидно, що передові штурмові групи ЗСУ вже увійшли до Січневого і зав’язали бої на околицях Воскресенки. Внаслідок цього декілька російських піхотних груп в районі Новоселівки, які раніше прорвалися до річки Вовча, опинилися у досить складній ситуації, особливо враховуючи те, що ЗСУ також чинять досить активний тиск уздовж річки Ворона у напрямку Хороше – Вороне.

Очевидно, що у майбутньому підрозділи 39-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр) 68-го армійського корпусу (АК), що діють на лівому фланзі 29-ї ЗВА, будуть змушені відступити до рубежу Воскресенка-Маліївка і спробувати його утримати, а загалом 29-та ЗВА, найімовірніше, буде змушена відступити з річки Вовча своїм лівим флангом.

• Протягом тижня наступальні дії ЗСУ також тривали у напрямку Соснівка – Тернове, на правому фланзі російської 36-ї ЗВА, суміжному із смугою 29-ї ЗВА. Внаслідок цього ЗСУ, ймовірно, змогли закріпитися в Терновому. Однак, при цьому, противник зумів утримати район Березове і кілька разів намагався контратакувати передові штурмові групи ЗСУ в Терновому з флангу, але безуспішно для себе.
• Передові українські підрозділи також просувалися у напрямку Калинівське – Новомиколаївка, очевидно, увійшовши в останню. Водночас, щоб запобігти подальшому просуванню ЗСУ, противник намагався атакувати їх з флангу з боку Березового та Запорізького.

Очевидно, ці російські контратаки не були успішними, оскільки українські передові штурмові групи змогли утримати Новомиколаївку, більше того – просунутися в її південно-східну частину.

• У напрямку Вербове – Новогригорівка ЗСУ також просувалися, закріпившись у північно-західній частині Новогригорівки. А на схід від неї передові українські підрозділи підійшли до Новоіванівки на відстань 1,5-1,6 км.
• Діючи вздовж західного берега річки Янчур, ЗСУ також досягли тактичного вклинення у напрямку Злагода – Рибне, звільнивши останнє. Проте, на протилежному березі противник досі утримує Красногірське, час від часу намагаючись контратакувати Рибне звідти, очевидно, намагаючись таким чином запобігти подальшому просуванню ЗСУ дорогою з Рибного до Успенівки.

Таким чином, загальна оперативна ситуація на Новоолександрівському напрямку характеризується кількома факторами:

• Очевидно, що російська 36-та ЗВА самостійно досі не спроможна ліквідувати тактичні вклинення ЗСУ у своїй смузі на ділянці від Рибного до Новомиколаївки. У цьому контексті ЗСУ мають реальні шанси дістатися дороги Гуляйполе – Велика Новосілка на ділянці Темирівка – Успенівка (Нововасилівське). Наразі передові штурмові групи ЗСУ вже знаходяться менш ніж за 2 км від цієї рокадної дороги. Тому вони практично вже мають можливість заблокувати маневр противника значними силами та засобами по ній, зокрема здійснюючи активний вогневий вплив по переправі через річку Янчур у районі Нововасилівського.
• Активні наступальні дії ЗСУ на флангах 36-ї ЗВА (суміжних із смугами сусідніх із нею 29-ї та 5-ї ЗВА), ймовірно, свого часу, не були сприйняті серйозно російським командуванням. Оскільки посилення у смуги 36-ї та 29-ї ЗВА, у вигляді підрозділів зі складу оперативних резервів УВ «Восток», почали надходити лише через два тижні після початку інтенсивних українських контратак, коли передові штурмові групи ЗСУ вже встигли добитися численних вклинень на тактичному рівні в систему оборони ворога.
• Для парирування наступальних дій ЗСУ у смугах своїх 29-ї та 36-ї ЗВА командування російського УВ «Восток» може використовувати підрозділи щонайменше ще двох бригад 35-ї ЗВА, частина з яких певний час перебувала у складі оперативного резерву цього угрупування – 69-та окрема бригада прикриття (обрп) та 38-ма оомсбр. Крім того, була інформація про переміщення у смугу російської 36-ї ЗВА низки підрозділів 40-ї окремої бригади морської піхоти (обрмп) та 120-ї дивізії морської піхоти (дмп), це колишня 336-та обрмп, які були «несподівано зірвані» з відновлення боєздатності після своєї інтенсивної участі в боях на Костянтинівському напрямку.
• Однак, як на мене, головною ознакою ситуації на Новоолександрівському напрямку слід вважати той факт, що активні наступальні дії ЗСУ в центрі та на правому фланзі операційної зони УВ «Восток» поки що, так й не призвели до зниження інтенсивності наступальних дій противника в смузі його 5-ї ЗВА.

Тобто командування УВ «Восток» продовжує свої спроби просуватися на захід і північний захід від Гуляйполя, незважаючи на очевидну небезпеку виходу ЗСУ на фланг тієї ж 5-ї ЗВА. Чому? Розберемося з цим у наступному пункті.

2. Гуляйпільський напрямок

5-та ЗВА (УВ «Восток»), що діє на цьому напрямку – 127-ма мотострілецька дивізія (мсд), 57-ма та 60-та омсбр, частина військ (сил) 35-ї ЗВА, а також 76-та десантно-штурмова дивізія (дшд) зі складу УВ «Днепр» – продовжують наступальні дії на північний захід, захід і південний захід від Гуляйполя з метою обходу Оріхівського району оборони ЗСУ зі сходу та північного сходу.

Більше того, очевидно, навіть успішні контратаки ЗСУ на правому фланзі самої 5-ї ЗВА (у напрямку Добропілля – Рівнопілля) та на суміжному з ним лівому фланзі 36-ї ЗВА не призвели до повної зупинки наступальних дій цього угрупування, хоча вони значно сповільнилися. Зокрема:

• Діючи вздовж залізниці на північ, від Залізничного, передові штурмові групи противника (ймовірно, зі складу 57-ї та 60-ї омсбр) змогли дістатися західних околиць Староукраїнки і розпочати бої за неї, а також прорватися до східних околиць Гіркого.
• Південніше дороги Гуляйполе – Оріхів противник (ймовірно частина сил 38-ї омсбр за підтримки підрозділів 60-ї омсбр) зміг просунутися у напрямку Залізничне – Гуляйпільське (до 4,5 км).
• Також зафіксовані невеликі тактичні вклинення російських штурмових груп на північ від Загірного (до 1-1,2 км) і на схід від Мирного (до 700-800 метрів).
• Противник також продовжує здійснювати атакуючі/штурмові дії за напрямком Зелене – Святопетрівка, зумівши увійти до останньої за допомогою кількох штурмових груп (просунувшись, при цьому, на 1,5 км).

Після витіснення ЗСУ з Оленокостянтинівки та Прилук, спроби противника тактично розвинути свій успіх у напрямку Воздвиженської, Цвіткового та Добропілля були безуспішними. Найімовірніше, це пов'язано з тим, що низка українських штурмових груп контратакувала противника на протилежному березі річки Гайчур, на схід від Варварівки, вклинившись у бойові порядки підрозділів 127-ї мсд противника, яка намагалася просунутися в цьому напрямку.

Таким чином, командування російської 5-ї ЗВА досі не змогло повністю відновити ситуацію (яка існувала до початку українських контратак) на своєму правому фланзі (суміжному до смуги 36-ї ЗВА).

З оперативно-тактичної точки зору, очевидно, що командування російської 5-ї ЗВА наразі має дві, цілком чіткі задачі, а саме:

1. Дістатися до рубежу Верхня Терса – Гуляйпільське, для чого, власне, її передові підрозділи дуже наполегливо прориваються у напрямку Верхньої Терси з боку Залізничного і Зеленого, а також вперто атакують дорогою Гуляйполе – Оріхів у напрямку Гуляйпільського з боку того ж Залізничного і з боку Дорожнянки.
2. А також відновити положення сторін вздовж річки Гайчур (ймовірно, це передбачає активні наступальні дії 127-ї мсд 5-ї ЗВА, щоб «повернутися» до Добропілля, просуваючи свої підрозділи з боку Прилук з півдня на північ, вздовж західного берега річки Гайчур).

Загалом, ситуація на Гуляйпільському напрямку, я б сказав, носить достатньо дискусійний характер.

З одного боку, російська 5-та ЗВА має досить відчутні й досить очевидні тактичні успіхи (її війська майже повністю захопили місто Гуляйполе, крім того, вона має тактичний успіх на захід і південний захід від міста в районі Залізничного, відбувається наступ її підрозділів частин і підрозділів на північ від міста в загальному напрямку Зелене – Оленокостянтинівка – Прилуки, а також у напрямку Верхньої Терси).

Внаслідок цього українські підрозділи, що обороняються в районі Мирного та на північ від Загірного і, фактично, прикривають підходи до Оріхівського району оборони зі сходу (про нього й увесь Запорізький напрямок – у наступному огляді), опинилися у досить складній ситуації – противник обійшов їх з півночі і цілком реально загрожує відрізати їх від основних сил у випадку свого подальшого просування через Гуляйпільське їм у тил.

З іншого боку, успішні контратаки ЗСУ на правому фланзі 5-ї ЗВА та на суміжному з ним лівому фланзі 36-ї ЗВА призвели до того, що вони, власне, зайняли охоплююче положення відносно основних сил російської 5-ї ЗВА, які намагаються просуватися на захід і північний захід від Гуляйполя.

У цьому сенсі той факт, що передові українські підрозділи прорвалися на схід від Варварівки і зупинили просування російських штурмових груп на північних околицях Прилук, багато про що говорить.

І, очевидно, російське командування УВ «Восток» повністю усвідомлює, що воно більше не може «наступати до упору» у всій смузі 5-ї ЗВА, і одночасно з цим успішно відбивати контратаки ЗСУ на її правому фланзі.

Ситуація для противника може ще більше «загостритись», якщо ЗСУ вийдуть на рубіж Солодке-Рівнопілля, а тим більше – прорвуться до Привільного та Успенівки, адже в такому разі, усій російській 5-й ЗВА, очевидно, доведеться розвертатися із заходу на північ і пробувати відновити «міцний зв'язок» із сусідньою 36-ю ЗВА.

Тому (побоюючись саме такого розвитку ситуації) за останні кілька днів російське командування організувало кілька наполегливих й акцентованих контратак на північний захід від Рівнопілля, намагаючись відтіснити ЗСУ від нього. Внаслідок чого йому вдалося відтіснити передові українські позиції рівно на одне поле – на 1-1,2 км. Однак це не змінило ситуацію, навіть у тактичному сенсі – ЗСУ вже вийшли у район Рибного та на схід від Добропілля.

Крім того, з точки зору свого «головного завдання» (досягнення рубежу Верхня Терса – Гуляйпільське), російська 5-та ЗВА, очевидно, також стикається з певними труднощами – ЗСУ досить вперто утримують район Цвіткове – Криничне – Староукраїнка – Гірське, тому просування противника до Верхньої Терси йому дається з дуже значними труднощами (і фактично воно вимірюється сотнями метрів на тиждень, а в найкращому випадку для нього – до 1,2-1,5 км).