Охочих забути про війну буде набагато більше. Чим це небезпечно?

Ще одне питання у майбутньому, яке мене турбує. Тематика політичної дискусії завжди формується не лише чи не так обʼєктивними процесами, які тривають довкола нас у даний час.

Головні дискусійні треки формуються політиками та іншими лідерами громадської думки. Тож суспільство завжди обговорює те, що йому запропонували обговорювати, але далеко не завжди те, що варто. Це має особливе значення у контексті повоєнних виборчих кампаній.

Я сильно переживаю, що абсолютна більшість фінансово спроможних політиків пріоритетно кинеться обговорювати питання соціального спрямування, і в цьому потоці популізму питання національної безпеки відійдуть на задній план.

Разом з цим на другий план відійде електорально «неприбуткова» проблематика наслідків війни – повага до ветеранів, підтримка скалічених війною військових, патріотичне виховання, осмислення причин початку війни та низка схожих питань, на яких багато голосів не назбираєш.

У тренді ж будуть питання інфраструктурної відбудови, економічного відновлення, робочих місць, податків, пенсій, особистого комфорту виборців і таке інше. Про це будуть говорити частіше і охочіше, ніж про військо, розвідку, ветеранів, історичну пам’ять, мову, пропаганду, вичищення країни від російських впливів.

Охочих забути про війну кількісно буде набагато більше, починаючи від примітивних людей, закінчуючи ухилянтами, які все життя шукатимуть собі відмазок, чому війна пройшла повз них. Велика маса людей бажатиме якнайшвидше забути про війну і все з нею пов’язане. Більшість фінансово спроможних політиків так само – і ватників, і не ватників. Вони всі будуть щосили намагатися повернутися у довоєнну минуле.

Жорстка правда життя полягає в тому, що обʼєктивні процеси невблаганно тривають незалежно від того, обговорюємо ми їх чи ні. Згадайте події з 2015 року.

Як би усі разом ми не хотіли забути чи не бачити війну й небезпеки з боку Росії, війна звідти все одно прийшла. Ми хотіли заговорити загрозу війни децентралізацією, сотнею інших реформ, прямо не повʼязаних із сектором нацбезпеки, щоб не говорити про неприємні небезпеки. Але від цього небезпеки не зникали, а ймовірність війни тільки зростала.

Усе це я пишу для того, аби усі здорові суспільні сили і у війську, і серед цивільних трималися в політичному тонусі і не дали умовному політичному табору пацифістів вкрасти у повоєнному житті контроль над порядком денним політичної та електоральної дискусії.