Правова позиція, перш за все, повинна бути обґрунтованою
Реформування кримінально-процесуального законодавства України – тема не сьогодення ...
Реформування кримінально-процесуального законодавства України – тема не сьогодення, адже більше 15 років тому, тобто на зорі незалежності нашої країни, створювалася робоча група з підготовки проекту КПК України, більшість членів якої складали судді Верховного Суду та вчені-практики.
У подальшому було розроблено ще ряд проектів КПК (більше 5-ти), частина яких була «забалакана» фахівцями на доступах до Верховної Ради як проекти Закону, а інші, «прорвавши перші рубежі» законотворення, нині «почили в бозі», або розпорошені центробіжним рухом законодавчої процедури.
Схожа ситуація мала місце щодо одинадцяти законопроектів про судоустрій кінця минулого - початку нинішнього століть. Коли, синтезуючи ідеї та умовиводи авторів цих проектів, парламент спромігся у 2002 році прийняти Закон України «Про судоустрій», що увійшов у практику нормотворення як «мала судова реформа» і мав невиліковні вади новонародженого, про що свідчить його подальше скасування.
На жаль, розвиток подій та дискусій навколо проекту Кримінально-процесуального кодексу, поданого Президентом України, засвідчує чергову спробу забалакати і цей проект. Зокрема, автори інших проектів реформування кримінального процесу пропонують синтезувати всі законопроекти, або піддають «нищівній критиці», включно до голослівних тверджень про неконституційність основних його положень.
Зважаючи на суспільний інтерес до реформування кримінальної юстиції, кожний пересічний громадянин має бути інформованим щодо змісту та ступеня досконалості КПК України як чинника захисту прав і гарантій принципів недоторканості та невинуватості.
Сприймаючи суб’єктивно фаховий конструктивізм аналізу і коментарів щодо недоліків та неузгодженості окремих положень запропонованого президентом України проекту КПК України, разом з тим вважаю за необхідне висловитись щодо сприйняття положень цього кодексу, зроблених групою львівських юристів спеціально для «Української правди».
Більш детально необхідно зупинитись на твердженнях щодо «неконституційності» окремих положень та «некоректності термінології», застосованої у проекті КПК. Висловлюю точку зору за хронологією подачі інформації авторами.
Стосовно позиції щодо виправдувальних вироків та професійного рівня прокурорів.
Оцінюючи позитивно скасування інституту додаткового розслідування (ст. 373), автори разом з тим вбачають в цьому і негативні наслідки, припускаючись можливості умисного неналежного розслідування з наміром «отримати виправдувальний вирок».
З цього приводу хотілось би зазначити, що уява, як і предмет для дискусії, в даному випадку не має меж, а зроблений аналіз у спосіб надуманості не може бути віднесений до правового.
В даному випадку мають місце безпідставні популістські заяви про начебто порушення норм Конституції у зв’язку з прийняттям проекту кодексу. Це наштовхує звичайних громадян на всякого роду домисли, що не відповідають дійсності. («Уява – кобилка жвава, але погана: перед нею багато доріг». Чарльз Лем).
Необхідно мати на увазі, що як обвинувальний, так і виправдувальний вироки можуть бути переглянуті в разі їх оспорення у апеляційній інстанції, яка уповноважена, згідно запропонованого проекту кодексу, скасовувати вироки та ухвалювати нові, або направляти справу на новий розгляд у суді першої інстанції (ст. 407 проекту).
Більше того, невідомо з яких причин автори залишили без уваги той факт, що інститут дослідування по суті замінений шляхом розширення повноважень суду першої інстанції на проведення будь-яких додаткових слідчих дій, у тому числі стосовно збирання та оцінки нових доказів.
Я більш чим впевнений, що в юридичних колах такий аналіз КПК, зроблений львів’янами, здебільшого на базі пояснювальної записки до проекту закону та публічних виступів його авторів, без змістовного та системного аналізу норм самого кодексу, за своєю сутністю є необґрунтованим і не може розцінюватись як правова позиція.
До того ж пояснювальна записка до законопроекту є виключно супровідним документом для обґрунтування доцільності і можливості прийняття ініційованого проекту закону.
Про хибність такої позиції свідчить також «обґрунтування» ними неконституційності положень проекту кодексу з посиланням на неналежний рівень професіоналізму прокурорсько-слідчих та судових працівників з причин виховання їх «у знівеченій українській системі освіти» («Переконання має бути дорогим тільки тому, що воно є істинним, а зовсім не тому, що воно наше». В.Г. Бєлінський).
Думається, що саме до таких тверджень може бути застосовано новітню термінологію в юриспруденції – «юридизм», а носії таких тверджень, відповідно, є «юридистами».
Коментуючи статтю 3 проекту, автори проблематизують запровадження поняття «кримінальний проступок» поряд з поняттям «злочин», вбачаючи складність у відсутності дефініції цих понять у проекті. При цьому навіть вдаються до алегорії щодо «термінологічної мімікрії» та наголошують на порушенні принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України).
Прикро, але колеги залишили без уваги те, що дефініція злочину чи кримінального проступку - це категорія матеріального права, а не процесуального законодавства. А що стосується тверджень про порушення статті 8 Конституції України у разі запровадження цих норм КПК, то це взагалі… (без коментарів).
Коментуючи статті 36, 297 та 299 проекту КПК щодо процесуального керівництва досудовим розслідуванням з боку прокурора, автори намагаються обґрунтувати невідповідність цих положень статті 121 Конституції України, яка на їх думку не надає таких повноважень прокурору.
Передбачений проектом обсяг повноважень прокурора не виходить за межі, встановлені Конституцією України, а покладання на нього процесуального керівництва досудовим розслідуванням визначається лише як форма реалізації конституційних повноважень прокурора з нагляду за додержанням законів у сфері кримінального судочинства.
Це у повній мірі відповідає рекомендаціям Парламентської асамблеї Ради Європи №1604 (2003 рік), у яких визначена роль прокурора у забезпеченні законності, захисті від кримінальних порушень прав та свобод громадян, здійсненні «нагляду за функціонуванням органів, відповідальних за розслідування та судове переслідування правопорушень».
Невідкладність прийняття нового кримінально-процесуального законодавства обумовлена необхідністю реформування кримінальної юстиції відповідно до міжнародних принципів та цінностей судочинства.
Запропонований Президентом України проект, як будь-який інший законопроект, не може бути ідеально досконалим. Разом з тим мета зазначеного проекту перш за все полягає у зміцненні конституційних гарантій забезпечення природних прав і свобод громадян – права на свободу, недоторканість особи та принципу презумпції невинуватості. Положення цього проекту кореспондуються та узгоджуються з приписами Основного Закону про те, що закони та інші нормативно-правові акти приймають на основі Конституції України та повинні відповідати їй.