Це солодке слово «хунта»

Незвичне раніше слівце із солодкаво-липким присмаком цукрової вати та віднедавна – застиглих згустків крові.

З легкої руки кремлівських пігмеїв та волохатих останкінських геббельсів і еренбургів це слово стало загальновживаним терміном, набуло тиражування, стерло онтологічні межі та зажило власним життям. Поза інформаційним полем ворога та чортополохом контрпропаганди воно опановує повсякденний дискурс фронтової балачки, суперечок в маршрутках і пабліків у соцмережах.

У найзагальніших термінах хунту як політологічну категорію можна описати через ознаки гібридного поєднання вищих органів влади і управління з військовим угрупованням, що захопило владу шляхом державного перевороту та сконцентрувало всі гілки влади в позаконституційному органі.

Процес народження та природа становлення хунти яскраво змальовані в класичній антиутопії радянських письменників братів Стругацьких «Населений острів», де картина подій, що відбуваються на далекій планеті, до болю знайома мільйонам землян, які в житті не читали наукової фантастики:

«Війна ця охопила увесь світ, загинули мільйони і мільйони, були зруйновані тисячі міст, десятки малих і великих держав виявилися зметеними з лиця землі, у світі і в країні запанував хаос. Настали дні жорстокого голоду та епідемій. Спроби народних повстань купка експлуататорів придушувала ядерними снарядами. Країна і світ йшли до загибелі. Становище врятували Вогненосні Творці. Схоже, це була анонімна група молодих офіцерів Генерального штабу, які одного чудового дня, маючи у своєму розпорядженні лише дві дивізії, страшенно невдоволені тим, що їх направляють в атомну м’ясорубку, організували путч і захопили владу. Відтоді становище значною мірою стабілізувалося, і війна ущухла якось сама собою, хоча миру ніхто ні з ким не укладав».

Уважні читачі пригадають деталі та контекст у Стругацьких: тотальна мілітаризація суспільства, безжальне інформаційне зомбування під прикриттям «веж протибалістичного захисту», неприкритий терор, регульована економічна депресія, цілком реальна диктатура купки виродків – ось що таке «хунта майбутнього».

А що у реальній історії людства?

На згадку приходять екзотичні пальмові зарості Латинської Америки та бананово-кокаїново-рисові диктатури в папугайських одностроях від Панами до Бразилії, від Нігерії до Бірми.

А ще – чилійський генерал Августо Піночет, нещасний президент Сальвадор Альєнде, кодовий сигнал «В Сантьяго йде дощ», і масове інтернування 40000 цивільних на стадіоні «Насіональ де Чилі» восени 1973 року, і... найвищий приріст ВВП в Латинській Америці. Питання лише в тому, якою ціною і наскільки довго він тривав.

Або стильні в публічній авторитарній риториці, але безталанні на ділі «чорні полковники» в Греції 1967–1974 років, які примудрились втратити не тільки економічний добробут і довіру населення, але й програти Туреччині у бездарній авантюрі на Кіпрі. Так само, як їхні колеги-генерали в Аргентині з «процесом національної реорганізації», ескадронами смерті, десятками тисяч арештованих і катастрофічною Фолклендською війною проти Великобританії 1982 року. Чи складена з партійних бюрократів і паркетних полководців «рада національного порятунку» генерала Ярузельського в сусідній напівголодній Польщі у 1981–83 роках, яка кидала за ґрати профспілкових активістів і напоролась на економічні санкції США. Зрештою – безславна кадебістсько-компартійна кліка Янаєва – Крючкова – Язова у серпні 1991 року, що спробувала реанімувати агонізуючий труп СРСР і на три дні реставрувати диктатуру чекістів і номенклатури.

Були й протилежні історичні приклади, коли молоді ідеалістично налаштовані військовики, сповнені енергії та ентузіазму, готові до самопожертви і безкомпромісної боротьби з ворогом – зовнішнім і внутрішнім – брали на себе ініціативу та одним ударом розвертали вісь історії. Так було в Португалії 1974 року під час «революції гвоздик», коли «квітневі капітани» – учасники нескінченних колоніальних воєн агонізуючої диктатури в Африці провели безкровний переворот в Ліссабоні та після дворічного перехідного правління привели країну до ліберальної демократії з конституційними гарантіями побудови соціалістичного суспільства. Як свого часу СРСР в Афганістані, португальська диктатура недооцінила, наскільки радикально змінюється світогляд у молодих офіцерів після років виконання «інтернаціональної місії» на чужій землі, і наскільки встигає набриднути найстабільніший режим, який елементарно втомлює громадян. Однак португальські військові, усвідомлюючи історичну місію та короткостроковість вікна можливостей, відмовились виконувати непритаманну функцію та трансформуватись у правлячу еліту шляхом політизації свого статусу та перебирання функцій виконавчої і законодавчої влади. Натомість, незважаючи на ліворадикальні рррреволюційні симпатії окремих «квітневих капітанів», в Португалії успішно провели справедливу реприватизацію та націоналізацію (де це було необхідно), позбулися колоніальної спадщини, тріумфально ліквідували спробу комуністичного путчу, написали нову Конституцію, двічі провели позачергові вибори і встановили нормальний демократичний режим.

Україна в нинішній час турбулентності шукає надійних історичних орієнтирів та рецептів успіху, однак часу роззиратися не так багато.

Втім, слід пам’ятати давню народну мудрість часів відвідування дитсадка – скільки б не повторювати «мед», в роті солодше не стане. Так само і з новонабутим образно-ідейним концептом «хунти». Справа не в термінології, а в моральних та особистісно-ділових якостях еліти, що приймає історичні рішення в критичних умовах і несе за них відповідальність.

Джерело: ZiK