Найкращі миротворці на Донбасі - українські військові

– Оце тобі, б%^&*, миротворці. Я ж тобі казав викинути ці дурні мислі про них із голови.

Кремезний сержант гасить цигарку об бетонну плиту капоніру, де ночує БТР після польового виїзду, та відпиває ковток «редбулу» з банки.

На мерехтливому екрані планшета хлопці дивляться захоплюючу військову драму Рідлі Скотта 2001 року «Падіння чорного яструба» про бій американських спецпризначенців на вулицях сомалійської столиці Могадішо проти переважаючих сил бойовиків-ісламістів. То була міжнародна миротворча операція згідно мандату ООН у 1992–1993 роках, і після кривавого бою в Могадішо в жовтні 1992 року, драматично відображеного в голлівудській стрічці, американський міністр оборони пішов у відставку. американські війська було евакуйовано, а миротворчу місію достроково згорнуто. Війна в Сомалі триває і донині, а місцеві аналоги ДНР–ЛНР продовжують займатися терором і геноцидом.

Упродовж останніх тижнів в інформаційному просторі України та зарубіжних держав активно реалізується комплекс спеціальних інформаційних операцій довгострокового впливу, пов’язаних з ідеєю завершити війну на Донбасі шляхом введення в регіон міжнародної миротворчої місії ООН. Для тих, хто «втомився від війни» це – ідеальний варіант зберегти обличчя та вмити руки в євангельському стилі Понтія Пилата.

Для тих, хто не хоче бути отарою німих овець, реальність інакша.

У цій реальності найкращі миротворці – це з’єднання і частини Збройних сил та Національної гвардії України, підрозділи контррозвідки та антитерору СБУ, українські прикордонники та морські піхотинці.

Треба бачити їх та їхні очі – ремісників війни та інженерів спокою наших поки що мирних міст. Хитруваті посмішки танкістів і механіків-водіїв з підкатаними рукавами забруднених мастилом і кіптявою кітелів, які ледве не голіруч щодня роблять дива не згірш Кулібіна, Даймлера та Бенца. І танки, яким більше років, аніж незалежній Україні, оживають в понурих бетонних боксах і з тигрячим гарчанням дизелів щодня ковтають запилюжені полинові кілометри степових і приморських доріг. Очі білозубих засмаглих розвідників, зосереджено-насторожених снайперів, бородатих спецпризначенців, невипрасуваних похмурих контррозвідників, веселунів-артилеристів.

Самі лише розмови про миротворців помітно дратують та демотивують цю публіку.

Їм не потрібні чужі миротворці з екзотичних країн типу Пакистану чи Камеруну з мандатом ООН, їх не цікавлять американські обіцянки от-от надати летальну зброю, вони не чекають, що Росія завтра, в крайньому випадку післязавтра розпадеться, і все буде, як було раніше. Їм потрібні нові акумулятори і реле до радіостанцій, запчастини до генератора, чекають хоча б користований бойовий кевларовий корпус для цивільного безпілотника, їх цікавить новий оборонний бюджет на наступний рік.

Вони найцінніше, що залишилося в нашій неодноразово обдуреній і розграбованій країні. Не можна їх підводити. Ніяк не можна.