Китай чи Тайвань? Хто реальний партнер України

Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба зі своїм китайським колегою Ван Ї
фото: МЗС України

«Китай продовжує допомагати Москві в обході санкцій, постачає електроніку й обладнання для російського ВПК»

Нещодавний візит міністра закордонних справ України до Китайської Народної Республіки та результати його розмови з міністром Ван Ї викликали багато запитань.

Дехто побачив у них різку зміну позиції Пекіну щодо російсько-української війни – з відходом від підтримки Росії й переходом до проукраїнського табору. Саме так багато хто інтерпретував заяву Володимира Зеленського про «чіткий сигнал, що Китай підтримує територіальну цілісність та суверенітет України». За словами президента, Сі Цзіньпін пообіцяв, що «Китай не постачатиме зброю Росії».

Інші спостерігачі в розмові очільників української та китайської дипломатії побачили зраду. Мовляв, МЗС КНР наголосило на тому, що «Кулеба сказав, що Китай є великою державою» та, що «Україна підтримує позицію Китаю щодо тайванського питання і продовжуватиме дотримуватися принципу єдиного Китаю».

Всім варто заспокоїтися та оцінити факти такими, якими вони є, бо КНР кардинально не змінила своєї позиції щодо України та Росії. Вона продовжує допомагати Москві в обході санкцій, постачає електроніку й обладнання для російського ВПК.

Український міністр також не сказав нічого крамольного, повторивши формулу про «єдиний Китай». Її використовують США, країни ЄС та інші держави світу. Формула не завадила президенту Джо Байдену відповісти «так» на запитання журналістів, чи Америка захищатиме Тайвань?

Всі зрозуміли, що йдеться про оборону з використанням військової сили.

«Саміт миру» без мирного плану

Розмова між Кулебою та Ван Ї мала характер політичного жесту, значення якого не надто велике, бо міністри навіть не спромоглися підписати спільне комюніке. В дипломатії спільне комюніке – це найбільш обережне висловлення спільних позицій щодо питань, в яких вирішенні сторони зацікавлені.

Про мотиви українські сторони. Українська влада намагається продовжити серіал «Саміт миру за формулою Володимира Зеленського» після не надто вдалої першої серії. Маю на увазі зустріч у Швейцарії 15-16 червня, яка зібрала представників близько 90 країн, більшість з яких підписала прикінцевий документ з викладенням 3 пунктів «мирного плану» Зеленського.

Про заборону використання ядерної зброї, свободу судноплавства і звільнення заручників. Але без згадки про головні пункти плану: виведення російських військ з України, відновлення територіальної цілісності нашої держави, виплату репарацій, засудження воєнних злочинців тощо.

Швейцарську зустріч український президент оголосив «успіхом», який матиме своє продовження вже наприкінці 2024 року за участю Росії. Проблема полягає в тому, що без заохочення з боку Китаю російські дипломати не візьмуть участі в жодному «саміті миру імені Зеленського». Отже, українська дипломатія має докладати всіх зусиль, щоб китайці з КНР з'явилися й привезли з собою росіян.

Сі Цзіньпін, це спільник Путіна

Про мотиви КНР. Вони не взяли участі в швейцарській зустрічі, бо вважали й далі вважають, що Київ їм не пара. Про світову політику КНР може й має розмовляти лише із Заходом, і з позиції сили. В лютому 2022 року Сі Цзіньпін і Путін кинули виклик США та їх союзникам декларацією про «всеосяжну дружбу». І тому свої «миротворчі місії», які розпочалися в 2022 році, Сі Цзіньпін розглядає як елемент «перекроювання карти світу» та зміцнення позицій своєї держави, а не спосіб припинення агресивної війни проти нашої держави.

Ми ніколи не повинні забувати, що китайський диктатор погодився на російську агресію проти України, активно допомагає її продовжувати та не має наміру відмовлятися від своєї політики. Для Сі Цзіньпіна російська перемога в Україні дорівнює поразці США і всього Заходу, з відкриттям КНР перспектив підкорення Тайваню. Навіть шляхом військової окупації.

Саміт НАТО в Вашингтоні, який відбувся 9-11 липня, примусив Сі Цзіньпіна внести корективи до цієї стратегії. Саміт підтвердив зростання сили Альянсу шляхом відновлення його оборонних спроможностей, інтеграцією з Фінляндією та Швецією, а також «незворотністю» прийняття України до НАТО. І, не в останню чергу, завдяки націленості на довгострокову допомогу Україні.

Тверді слова і дії НАТО

Для Пекіну негативною несподіванкою були також інші пункти кінцевої декларації Саміту – про стратегію Альянсу в протистоянні з Росією та жорсткі формули політики щодо самої КНР.

«Задекларовані прагнення – констатовано в документі – і політика примусу, до якої вдається КНР, і надалі кидають виклик нашим інтересам, безпеці та цінностям. Поглиблення стратегічного партнерства між Росією і КНР та їхні намагання підірвати та перекроїти заснований на правилах міжнародний порядок, є приводом для глибокого занепокоєння».

НАТО заявило, що Росія повинна негайно покласти край війні та цілковито і беззастережно вивести усі війська з України. «Ми ніколи не визнаємо незаконну анексію Росією українських земель, включаючи Крим», – заявили ствердно, щоб в нікого не викликала сумніву позиція Альянсу щодо способу завершення війни в Україні.

Враховуючи натомість довгострокову перспективу протистояння з Москвою, Альянс розробить до наступного саміту в 2025 році «рекомендації щодо стратегічного підходу НАТО до Росії, враховуючи зміни у середовищі безпеки». І це вже напряму стосується КНР, бо цьогоріч НАТО заявило: «КНР стала вирішальним чинником, що сприяє війні Росії проти України, завдяки так званому партнерству без обмежень з Росією і широкомасштабній підтримці оборонно-промислової бази Росії. Це посилює загрозу, яку становить Росія для своїх сусідів і для євроатлантичної безпеки».

Не дамо КНР розколоти Альянсу

На рішення Північноатлантичного Альянсу Пекін відреагував двояко. Заходу публічно послав гнівне обурення з приводу «необґрунтованих» закидів, бо ж КНР реалізує «миролюбну політику» в справі «конфлікту в Україні». Натомість за лаштунками намагався зрозуміти серйозність стратегії обраної Заходом і можливості використання «форумів миру» Зеленського для просування своїх інтересів і продовження гри образом «миролюбності».

Варто пам’ятати, що впродовж минулих місяців Пекін зазнав серйозних невдач на міжнарожній арені. По-перше, провалилися його спроби розколу ЄС і США з використанням економічних інструментів і загравання на національних інтересах Франції та Німеччини. По-друге, вслід за Америкою ЄС наклала додаткові мита на китайські електрокари та іншу продукцію. По-третє, після виборів до Європарламенту влада в ЄС стала більш консолідована та дієва, попри спроби так званих євроскептиків (проросійських і прокитайських, як Віктор Орбан) розколоти Євросоюз і НАТО.

«Ми вдосконалюємо спільну обізнаність, підвищуємо стійкість і готовність Альянсу і захищаємося від тактики примусу КНР і її зусиль, спрямованих на розкол Альянсу» – цей абзац з декларації НАТО політики в Пекіні змушені вивчити з особливою увагою. І, додам, попри те, хто переможе на президентських виборах в США – Камела Гарріс, чи Дональд Трамп? Бо в цьому пункті американська політика не змінитися ні на йоту.

Тайвань – справжній партнер України

Розмова Кулеба – Ван Ї була обміном думками та принесла роз’яснення позицій обох сторін після саміту НАТО. Вона не мала значення для практичної політики, бо рішення про спосіб і час завершення війни та мир в Україні приймає винятково український народ, Сили оборони України і наша влада, а також США, ЄС та інші наші союзники й партнери.

Перед початком широкомасштабної війни політики з оточення Володимира Зеленського покладали великі сподівання на двосторонні відносини з КНР, вважаючи, що ідеологія і спосіб керування державою китайських комуністів підходить також Україні. Це була повна нісенітниця з уваги на бажання переважної більшості українців приєднатися до ЄС і НАТО та політичні цілі Пекіну і спосіб їх реалізації – разом з путінською Росією, натомість на руїнах демократичної, європейської України.

Після 24 лютого 2022 року найбільші симпатики китайських комуністів в нашій державі мали б зрозуміти, що справжнім партером України серед двох китайських республік є демократичний Тайвань, а не комуністична КНР. На жаль, наука дається важко, попри десятки тисяч українських жертв.

Читайте також: Політика одного Китаю. Як Україна та світ балансують між Пекіном і Тайбеєм