Мова – це те, що відрізняє нас від Росії

Три роки, як набув чинності Закон про мову. З того часу українською заговорило кіно та телебачення. Державною мовою користуються держслужбовці та працівники сфери послуг.

А від сьогодні українською зобовʼязані обслуговувати і в інтернет-магазинах. Версії державною мовою мають завантажуватись для користувачів в Україні на сайтах засобів масової інформації, державних чи комунальних підприємств і установ. Українською зобовʼязані вести офіційні сторінки в соцмережах і сайти представники державної влади і місцевого самоврядування. Поряд з українською – може бути й інша мова. Але державна – за замовчуванням. Це стосується також ютуб-, вайбер-, телеграм-каналів, інформаційних ботів та мобільних застосунків.

Також набрала чинності й норма, за якою повинні мати український інтерфейс усі товари, на яких встановлені компʼютерні програми. Авто, пральна машинка чи електрокавоварка мають «знати» нашу мову. Незалежно від того, чи використовується електронний екран, чи це панель керування зі звичайними кнопками. Недотримання цієї вимоги означає, що товар неналежної якості. Скаржитися на такі випадки можна до Держпродспоживслужби.

Відтепер за порушення закону посадових осіб, керівників та працівників підприємств, установ чи організацій штрафуватимуть. Складатимуть адміністративні протоколи представники Уповноваженого із захисту державної мови. А він – розглядатиме їх і виноситиме постанови, які передбачають або попередження, або штрафи. За перше порушення – попередження або штраф від 3400 грн до 8500 грн. За повторне, яке вчинене упродовж року – від 8500 грн до 11900 грн.

Мова зараз першою чергою відрізняє нас від Росії. Саме тому ворог так довго намагався викорінити нашу мову. Не дарма й зараз на тимчасово окупованих територіях росіяни змушують людей переходити на російську. Школярам у так званих народних республіках забороняють читати українську літературу і навчатися рідною мовою. В окупованому Мелітополі російська армія знищує книги з історії України – так само, як нацисти палили літературу «неарійського духу». Кремлівські наративи лишилися такими ж, як у Валуєвському циркулярі 1863-го року. Вони досі вважають, що «жодної окремої малоросійської мови не було і бути не може».

Втім Росія програла ще тоді, коли ми вибороли і захистили своє право на мову. І ми не маємо зупинитися зараз, в один з найдраматичніших періодів нашої історії. Зробимо так, щоб українська мова в незалежній українській державі звучала на кожній вулиці, в кожному магазині і з кожного телевізора – у Львові чи в Донецьку, в Херсоні чи Чернігові. Це наша держава, і наше майбутнє.