Перемога України – це посилення безпеки Польщі

Тези з виступу в рамках панелі «Сучасний стан українсько-польських відносин та виклики, що стоять перед ними. Вплив війни на співпрацю Польщі та України» на Польсько-українському Форумі Майбутнього 2024.

Для предметного обговорення стану українсько-польських відносин і викликів, перед якими ми стоїмо, необхідно врахувати декілька ключових зовнішніх чинників.

Перше – це повернення до влади у США Дональда Трампа та непередбачуваність його політики щодо України, Європейського Союзу, НАТО й Росії. Він є прихильником швидкого припинення вогню у російсько-українській війні та досягнення миру. Ми не знаємо й, мабуть, він сам також достеменно не знає, яким шляхом реалізувати цю мету.

До ЄС Трамп ставиться як до економічного конкурента, а не стратегічного партнера. Не думаю, що Америка б вийшла з Північноатлантичного Альянсу, хоча Трамп напевно намагатиметься обмежити присутність американської армії в Європі. А це означає зниження готовності США захищати європейців.

Зростає необхідність Європі самій займатися власною безпекою та обороною. Окремі країни, регіональні коаліції та ввесь ЄС чимало роблять у цьому напрямку, хоч загалом зробленого недостатньо. Польща тут чемпіон, що ми, українці, тільки вітаємо.

Для нас аксіомою є те, що перемога України – це посилення безпеки Польщі. Сильна Польща, яка готова протистояти імперській Росії, – це збільшення шансів на перемогу України й запровадження миру на нашій землі.

Друге – мета Росії не змінилася впродовж трьох років широкомасштабної агресії проти України та одинадцяти років російсько-української війни загалом. Росія прагне знищення нашої держави та геноциду української нації. А також розвалу ЄС і НАТО, бо Путін хоче нової Ялтинської конференції з розподілом світу на трьох: США, Росія та Китай. Він сподівається, що перемога Трампа і його другий президентський термін наближають реалізацією цієї мети.

Путін не зацікавлений у мирі, він вдаватиметься до чергових «ескалацій», щоб примусити Україну до капітуляції. Але ми не капітулюємо. Тому для нас дуже важливим є те, що Україну готові підтримувати чимало європейських країн, особливо з півночі – скандинавські та балтійські держави, Великобританія, Нідерланди.
Ми щиро вітаємо приєднання Польщі до «північної Вісімки» (Данія, Естонія, Ісландія, Латвія, Литва, Норвегія, Швеція, Фінляндія) та рішучі заяви на її недавньому саміті прем’єр-міністра Дональда Туска на підтримку України.

Третє – у світі сформувалася нова «вісь зла»: союз авторитарних режимів Росії, Китаю, Ірану та Північної Кореї. Їхня перша мета – це перемога Москви в російсько-українській війні. Попри велику допомогу, надану союзниками Росії, РФ зазнала стратегічної поразки, бо ми вистояли. Крім цього, Росія нині не може перемогти Сили оборони України на полі бою.
Інша ціль «осі зла» – це зміцнення впливу Росії та Ірану на Близькому Сході. Тут вони також зазнають поразки не лише в Секторі Газа та Лівані, а також у Сирії.

Після трьох років широкомасштабної агресії Росії проти України стало очевидним, що безпеку на європейському континенті не можна розглядати відокремлено від захисту демократичних країн у Тихоокеанському регіоні. З численних розмов з провідними політиками Тайваню знаю: вони прекрасно свідомі того, що перемога України радикально зменшить бажання Пекіна захопити Тайвань.

Насправді я озвучив ключові події та процеси у міжнародній політиці, щоб проілюструвати глобальні масштаби «української проблеми». Тому намагання звести російську агресію до «конфлікту в Україні» насправді грає на руку Росії та її союзникам. Будь-яке «примушення» України до миру на російських умовах – це спосіб досягнення Путіним цілей його геноцидної війни проти України та намагання знищити Захід.

Я впевнений, що між Україною та Польщею немає жодних розбіжностей у стратегічних цілях. І я дуже радий, що прем’єр-міністр Дональд Туск підтвердив цей факт під час недавнього візиту до Швеції (27-28 листопада). Будемо сподіватися, що ще міцніше підтвердить це його анонсована на грудень його зустріч з президентом Володимиром Зеленським.

Оптимізму додала «спільна заява» міністрів закордонних справ наших держав (26 листопада), в якій Польща підтримала інтеграцію України з ЄС і НАТО. Наші міністри заявили про очікування на «позитивний скринінговий звіт Європейської Комісії та рішення Ради ЄС про відкриття Кластера 1 „Основи” під час Польського головування».

Будемо сподіватися, що разом з цим завершиться час ставлення Польщею ультиматуму щодо блокування інтеграції України з ЄС.

Ми розуміємо, наскільки великим є обсяг роботи, який має зробити Україна, щоб наша держава та суспільство були належним чином готові до членства в Європейській Унії. Але свою частину завдання ми обов’язково виконаємо.

У «Спільній заяві» міністри запропонували спосіб подолати історичні проблеми між нашими країнами. Україна підтвердила відсутність перешкод для проведення пошукових і ексгумаційних робіт на території України згідно з законодавством України та заявила про готовність позитивно розглядати заявки з цих питань. Над розв'язанням історичних питань працюватиме Робоча група під егідою міністерств культури наших держав.

Усупереч голосам скептиків, я вважаю, що це правильний шлях до подолання нинішніх проблем і шанс на поступове згасання емоцій. З власного досвіду – а українсько-польськими відносинами я займаюся десятки років – можу заявити, що Україна відкрита для дискусій навіть щодо найскладніших питань минулого. Ми нічого не приховуємо й не боїмося.

І остання теза. Мета використання Росією історії для виправдання агресії проти України та атакування Польщі на міжнародній арені зрозуміла: вона хоче, щоб ми політично та символічно повернулися до 30-40-их років ХХ століття. Тобто в епоху диктатур, тоталітаризмів, імперіалізму і війн. Щоб ми забули про досвід свободи, демократії та європейської інтеграції.

Тому я хотів би запропонувати, щоб в українсько-польських відносинах ми якомога більше обговорювали досвід минулих 50-ти років, бо саме тоді сталися такі епохальні події, як польська «Солідарність», кінець комунізму в Центрально-Східній Європі, розширення ЄС і НАТО на держави нашого регіону, українські революції, безпрецедентна допомога мільйонів поляків українським біженцям. Це фундамент, на якому маємо побудувати спільне українсько-польське майбутнє в ЄС і НАТО.