Війна з внутрішнім ворогом
Здається, багато хто з співгромадян не зрозумів, що т. зв. «мінський процес» стосується не тільки взаємовідношень України з Росією та з ДНР і ЛНР. Мирний план має бути впроваджений і в середині країни.
Здається, багато хто з співгромадян не зрозумів, що т. зв. «мінський процес» стосується не тільки взаємовідношень України з Росією та з ДНР і ЛНР. Мирний план має бути впроваджений і в середині країни.
Завдання щодо припинення збройного протистояння на Донбасі – це не тільки про ліквідацію військової загрози з боку проросійських бойовиків та російської армії. Ліквідувати, одночасно, треба і радикальні настрої в українському суспільстві.Надзвичайно компромісні мінські домовленості вимагають надзвичайної толерантності від громадян України. Суспільство має бути налаштоване на мир, а не на перемогу, на пошук спільної мови навіть з озброєними опонентами, на поступки в питаннях мови, культури та історії.
Це складне завдання, і прикладів стопроцентного вирішення аналогічних питань немає ніде всвіті. Тем не менш, Україна, при підтримці західних партнерів, наполегливо втілює цей план загального заспокоєння.
Антивоєнна пропаганда та просування тез щодо необхідності іти на поступки заради припинення війни мають наставити суспільство на шлях миру та злагоди. Багаточисельні публічні заходи, медіа-кампанії на гроші від грантів ЄС, США та міжнародних структур забезпечують широке охоплення мас, і соціальне програмування (або перепрограмування) українців має усі шанси на успіх.
Одночасно Україна має позбутися перешкод на шляху мирного плану. Мова іде, ще раз зазначу, не тільки про власне сепаратистів та російських агресорів. Загрозу становлять і ті з співгромадян, хто не схвалює мінські домовленості, не збирається будувати«нову країну» разом з «сепарами» та не згоден на амністію колишніми бійцями ополчення ДНРЛНР. Такі непримиренні співвітчизники вважають схвалений міжнародною спільнотою план врегулювання конфлікту на Донбасі зрадою українських інтересів, а усіх прихильників «Мінська» - зрадниками. Вони хочуть вбити ворога, а не помиритися з ним, вибачив вбивства друзів, захоплення землі,паплюження національної гідності і т.п. Вони бояться не війни, а поразки, і хочуть не миру, а перемоги.
Т.зв. «люди війни» є ворогами не тільки для Кремля та маріонеткових республік, але і опонентами для нинішній української влади. Коли вони не тільки говорять, а ще і починають діяти згідно зі своїми уявленнями про захист країни та про добро і зло, конфлікт стає практично війною з внутрішнім ворогом. Події останнього часу демонструють, що так його сприймають обидві сторони.
Розвиток подальших подій залежить від двох факторів.
Перший: кількість прихильників радикальних дій як відповіді на подальше впровадження найбільш спірних положень мінських домовленостей. Якщо непримиренних бійців буде багато,Україна має шанс ще раз поринуть в добу Холодного Яру – УПА, або на собі вивчити досвід створення та діяльності ІРА. Якщо антивоєнна пропаганда буде дієвою, партизан та терористів серед українців практично не виявиться, або це будуть одиниці, яких швидко нейтралізують спецслужби, мінський план таки буде втілено в життя.
Фактор другий:поведінка Росії та «народних республік». Якщо активізації бойових дій більше не буде, впливати на ситуацію буде, в основному, фактор №1. Але якщо сепаратистиросіяни підуть в наступ, про перший фактор взагалі можна буде забути – радикалів можна буде відправити на фронт, а тим часом готувати«Мінськ-3».