Євроінтеграція – це обов’язок кожного громадянина, але в першу чергу - держави

Знищення табору ромів на Лисій горі в Києві збурило суспільну думку. Прогнозовано, все звелося до розподілу людей з діаметрально протилежними поглядами.

Як виявилося, тема ромів є дуже болючою для українського суспільства. Ба більше, є і конкретні причини, чому так сталося.

Ось, наприклад, коли я провела мікро-опитування серед кола найближчих мені людей, то виявилося, що один буквально на днях буквально відбив жіночку від групи ромів, які намагалися її пограбувати в районі Шулявки в Києві. Іншу людину взагалі в дитинстві майже вкрали роми! Тобто вони таки вкрали, але небайдужі мешканці київської Чоколовки встигли вчасно втрутитися і повернути білявого та блакитноокого хлопчика до мами. А ось про третю людину я давно знаю, що вона деякий час в дитинстві дружила з ромської дівчинкою та навіть жила майже в таборі, тому я в ней вже нічого не питала.

Роми з давних давен є частиною української дійсності. Але ані суспільство, ані держава не навчилися навіть не жити разом – існувати поруч.

В мене немає статистики щодо правопорушень громадянами різних національностей. Більше того, я вважаю, що її і бути не може. Зокрема, я не розумію, чому, наприклад, грузинська громада не обурюється, коли правоохоронці весь час роблять наголос на національної приналежності «ворів в законі» або членів банд. Відповідно, «ромська злочинність», в принципі, теж має бути просто «злочинністю», але вона має і каратися, і попереджуватися. Втім, з профілактикою правопорушень, як і з розкриттям дрібних злочинів в нашій країні, як ми знаємо, все не дуже добре. І цей факт недопрацювання правоохоронних органів і є головною причиною обурення громадян.

Громадяни, які виступають за розгін табору ромів вважають мешканців цього поселення потенційними злочинцями, бояться їх, і радіють, коли хтось демонструє готовність захистити правопорядок та громадську безпеку.

Але, одночасно, бояться і інші громадяни, які очікують, що після ромів небайдужі громадяни звернуть увагу на інших інакших – ЛГБТ, феміністок, людей з іншим кольором шкіри – і кинуться і їх проганяти…

Саме ці прошарки населення і сперечаються останнім часом з приводу як подій на Лисій горі, так і ромського питання в цілому.

Втім, насправді, ця дискусія в нас взагалі не мала виникати… якщо ми дійсно хочемо інтегруватися в Європу.

Держава, яка поставила собі за мету стати європейською не тільки в географічному, але і в політичному, суспільному та всіх інших вимірах, має в першу чергу навчитися виконувати функції держави за європейськими нормами та стандартами. Чи справляється вона з цим завданням? Не дуже. Але якщо державні інституції не виконують свої обов’язки із захисту громадян, громадяни починають намагатися захистити себе самі – так, як вміють. Звичайно, це не європейська практика, але що робити, коли правоохоронці, м’яко кажучи, недопрацьовують, запитаєте ви?

Відповідь буде не дуже приємною для багатьох співвітчизників. Справа в тому, що, якщо українське суспільство дійсно хоче бути частиною європейської спільноти, воно – в цілому та кожен окремий громадянин - має абсорбувати абсолютно всі поточні європейські цінності. Це абсолютний, незаперечний факт. І починати треба з себе, паралельно, безумовно, змінюючи і державу.

Навіть в країнах, які тільки є кандидатами на членство в Європейському Союзі відношення до ромів кардинально відрізняється від нашого.

В Чорногорії, кандидаті №1 на вступ до ЄС, проблем з ромами в них не менше, ніж в нас. Достатньо відвідати ромський табір \ поселення біля міського звалища в чорногорській столиці, Подгориці, або пройтися в курортний сезон по Котору, буквально відбиваючись від «попрошаєк». Але чорногорці реагують на весь цей безлад дуже спокійно. Вони визнають право ромів на своє життя – таке, яке вони самі обрали. Одночасно, вони впевнені, що у випадку правопорушень їх точно захистить місцева поліція – інакше і бути не може. Ось ця впевненість в захищеності з боку держави є основою толерантного відношення з боку суспільства до ромських громад. Але так само важливим є настрій суспільства на визнання права на існування явищ, які тебе особисто неймовірно обурюють. В результаті, наприклад, в Чорногорії політичні ромські організації є дуже впливовими та поважними.

А ще у Подгориці регулярно відбуваються ЛГБТ-паради – без жодного інциденту.

А в іншій країні, з ще більш консервативним суспільством – Хорватії – парламент, де більшість є право (!) центристською, нещодавно ратифікував контраверсійну Стамбульську конвенцію. Тому що це – європейські цінності.

Європейські цінності можуть нас роздратовувати, обурювати, злити, але інших наразі просто не існує. Для того, щоб Україна стала справді сучасною європейською країною ми, більшість з нас, маємо стати сучасними європейцями - ментально, культурно, соціально… Якщо ми цього не зробимо, то так і залишимося на роздоріжжі світів, або взагалі повернемося до іншого геополітичного табору. В якому ми були до Євромайдану.