«Совок» сльозам не вірить

Відео-порівняння іспанських урядовців, які плачуть, коли зачитують на офіційному засіданні імена померлих від коронавірусу лікарів та працівників лікарень, та чиновниці з Білорусі, яка роздратовано відмовляється відповідати журналістам на питання щодо даних про померлих від Covid-19 медиків, не може залишити байдужим. Порівняв та розмістив на Фейсбуці картинку цих «двох світів» канал «Настоящее Время» — медіапроект, створений Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода при участі «Голосу Америки».

Після перегляду зворушливого відеосюжету хочеться покритикувати північних сусідів за «нелюдяність». Але хіба в Україні ситуація є разюче іншою, ніж в сусідній Білорусі?

В Україні теж вмирають лікарі із діагнозом Covid-19.

В Івано-Франківську 10 травня помер від цієї хвороби головний лікар Івано-Франківської станції швидкої медичної допомоги.

9 травня помер від коронавірусу лікар дитячої обласної лікарні із Кропивницького. 17 квітня помер від тієї ж хвороби його брат — лікар Центру екстреної медичної допомоги.

3 травня стало відомо про смерть від Covid-19лікаря, що працював в Солотвино на Закарпатті.

У Подільську Одеської області 19 квітня помер сімейний лікар, у якого було виявлено коронавірус...

Всього на даний час померли від Covid-19 в Україні вже більше 20-ти лікарів. Але на центральному рівні високопосадовці не співчувають на нарадах кожному медику, не зачитують їхні імена і тим більше не плачуть. Розумію їхню позицію як комунікаційник — вони не хочуть асоціюватися із «поганими новинами». Але іноді сумних звісток не уникнути — що тоді?..

Ігнорування негативу може здаватися вдалою технологічною фішкою — але не в ситуації реальної кризи, коли це уникнення негативних тем межує зі свідомою ВІДМОВОЮ від співчуття заради піар-вигід або з публічною демонстрацією ВІДСУТНОСТІ в реальності цього співчуття.

Насправді, невідомо, який з цих варіантів гірше — той, де треба «не педалювати» сумні теми за для того, щоб забезпечити собі політичний рейтинг, чи той, де високопосадовці виявляються «нелюдяними».

«Безсердечні» можновладці — це, в принципі, не така вже і велика рідкість. Втім, в суспільстві, яке хоче бачити живе людське співчуття такі постаті ВИМУШЕНІ ВДАВАТИ, що відчувають розпач і біль.

Але якщо електорат НЕ ХОЧЕ чути від офіційних осіб «поганих новин» — або тому, що хоче вірити в те, що «в нас все добре», і нехай для підтримки цього переконання владі треба замовчувати та приховуючи негатив, або тому, що і самі люди не дуже переживають через трагедії ІНШИХ співвітчизників — це вже справжня, дуже велика наша проблема.

Білоруська чиновниця з ролика «Настоящего Времени» не є якимось незрозумілим для українців явищем — вона уособлює типове радянське «баби ще народять».

Радянський Союз — де ми там довго були разом із Білоруссю — нікуди не подівся. «Совок» не тільки в якихось «совкових» звичках, як то піснях Лещенко на 9 травня, чи «Іронії долі...» на Новий рік — він, зокрема, і в «жуковській» байдужості до людського життя.

Тест на «совок» дуже простий — ви співчуваєте загиблим лікарям — чи ні. Тільки чесно. А іншим померлим від нового вірусу, навіть якщо «це ж не тисячі» і «вони і так булі старі чи хворі»?...