Гасло «Слава Україні!» та українофобія Росії
Вже немає сумніву, що час запровадити серед військових вітання «Слава Україні! Героям Слава!»
Ніяк не вляжуться пристрасті довкола відео, записаного хорватськими футболістами, екс-динамівцями, Оґнєном Вукоєвичем та Домаґоєм Відою після перемоги їхньої збірної над російською командою.
Передовсім закрити цю тему не дають самі російські журналісти, котрі постійно діймають своїми запитаннями Віду. Як і не забувають наговорити усіляких дурниць російські політики. Один із них нещодавно навіть звинуватив гравця «Бешикташа» в екстремізмі й звернувся до МВС, аби там провели стосовно Домаґоя перевірку.
Спорт поза політикою, але не для всіх
Такі персонажі вкотре доводять всю абсурдність дійства, котре відбувається зараз в Росії. Бо вони найгучніше кричать про «футбол поза політикою», але водночас є яскравим спростуванням цієї дурної тези, котра немає нічого спільного із реальністю.
Саме такі паразити: від дрібних депутатів й до Путіна використовують цей Чемпіонат світу та спорт загалом у політичних цілях. Аби покращити свій імідж та підняти із дна почуття власної гідності. Бо справжнє їхнє гасло звучить приблизно як «Спорт поза політикою, але у всіх, крім нас» і «Спорт поза політикою, якщо ми не можемо його використати у своїх цілях, а ви – здатні».
Що ж стосується пересічних уболівальників, то у їхньому виконанні теза «футбол поза політикою» часто є банальним небажанням розбиратись в нюансах. Мовляв, ми за все хороше і проти всього поганого. А як воно там насправді, і хто добрий, а хто – злий – це вже не до нас питання.
Уся ця ситуація дуже сильно розворушила лише українську інтернет-спільноту. Ну і російську, хоча вона нас не дуже хвилює. В інших країнах люди просто не мали уявлення, як ставитися до сказаного Відою. А більшості, відверто кажучи, це взагалі виявилося нецікавим.
Таким чином вкотре оголилася проблема: світ надто мало знає про Україну. Натомість самими українцям нерідко здається, що все навпаки.
Пересічні вболівальники та політики навіть в географічно близьких країнах не мають уявлення, що означає те «Слава Україні!» й ким використовувалося.
Коли українські спортивні журналісти запитали у своїх хорватських колег, що ті знають про ситуацію із Вукоєвичем та Відою, то один із них відповів, що так і не розуміє: «Слава Україні!» – це хороші чи погані слова. А інший завів пісеньку про спорт поза політикою. Навіть до хорватів не вдалося донести потрібної інформації, то що вже говорити про інші країни?
Такі банальні випадки показують, як легко зачепити Україну за живе, навіть попри усі зрушення в сфері інформаційної безпеки. Якою вразливою досі є ця сфера і як ще багато потрібно докладати зусиль, аби зміни стали суттєвими.
Значна частина медіа досі бере інформацію про Україну з російських англомовних джерел. А такі ЗМІ здебільшого фінансуються Кремлем. У світі чимало фахівців, котрі займаються темою постсовіцьких країн. Проте в більшості своїй вони насправді є експертами з питань Росії, тому на весь постсовок дивляться крізь призму її політичної думки.
Війна лиш частково змінила ці тенденції, але усе вказує на те, що потрібно пришвидшитись. Із черговою втратою зацікавлення світу до війни в Україні доводити свою думку ставатиме лиш складніше.
Тому знову варто нагадати про необхідність зацікавлювати вчених зі світовим іменем, різноманітних інтелектуалів в українській тематиці. Створювати усілякі стипендії та надавати гранти на вивчення україністики, ангажувати, відкривати програми обміну, резиденції для митців, щоби бачили Україну на власні очі й любили її так, як самі її мешканці.
Варто відкриватися світові, запрошувати та здійснювати обміни, аби нарощувати зв’язки. Починаючи шкільною та студентською молоддю й закінчуючи видатними науковцями. Бо кілька інтелектуалів із всесвітнім іменем, як той же Тімоті Снайдер, не можуть самостійно змінювати стереотипи, котрі накидалися на Україну десятиліттями. Їм необхідна підтримка. Потрібно кількадесят, а краще – кілька сотень, а то й тисяч таких чудових людей.
Так само й на рівні звичайних людських зв’язків: під час туристичних, бізнесових чи інших поїздок – обмінюватись знаннями та будувати мости. Тоді в України є шанс.
Українофобія Росії
Не перестає дивувати, з яким страхом Кремль та його посіпаки ставляться до усього, що має причетність до українського опору. Вже сама ідея того, що українці існують та чинять Москві спротив, м’яко кажучи, є неприємною російські владі. Що вже говорити, коли їм підтримку наважується висловити іноземний футболіст. Ще й після перемоги над російською збірною. І не де-небудь, а на Чемпіонаті світу, що проходить в Росії. Котрий мав би стати бенефісом Путіна.
А ще варто пам’ятати, що ці слова звучали із вуст хорвата, в чому Кремль не може не бачити паралелей між собою та Сербією, котра програла у своїй імперській боротьбі.
Тепер уже немає сумніву, що час запровадити серед військових вітання «Слава Україні! Героям Слава!» замість кальки з совіцького «Бажаємо здоров’я». Тим паче, що на передовій і без офіційного запровадження ще з початку війни послуговуються цим гаслом. Як і в народі, коли набуло нових конотацій іще на Майдані.
Воно нагадує нам про важливе – пам’ятати своїх героїв та робити все можливе, аби іншим не доводилося жертвувати здоров’ям та життям заради рідних та країни. Аби уміти в мирний спосіб давати відсіч ворогам.