Україна обирає парламент. Завдання-мінімум для виборців

21 липня Україна обиратиме парламент. Ця виборча кампанія – одна із найкоротших в історії із часу здобуття незалежності. Політсили сподіваються, що завдяки цьому люди не зможуть особливо вдивитися, хто є хто у партійних списках та на округах, тому проголосують, не дивлячись. Через те бюлетені ряснітимуть кандидатами, котрим явно не місце у Верховній Раді.

Парламент наступного скликання обіцяє бути особливо строкатим. Особливо зважаючи на те, що багато людей втрапить туди вперше. Складності цій ситуації додає президентська партія, котра не має під собою чіткого підґрунтя і перебуває в процесі ідеологічного становлення. Її кандидати – це доволі різношерстий контингент, котрий орієнтований більше на самого Володимира Зеленського чи ідею змін, ніж на якісь принципи та постулати.

У зв’язку із цим важко визначити, яку саме позицію щодо питань, котрі стосуються національних інтересів, займе ця політсила. Можна робити припущення на основі перших кроків самого президента і його команди. Однак виглядає на те, що вони також роблять поправку, орієнтуючись на смаки свого електорату.

На вихід

Серед переліку кандидатів аж ніяк не бракує таких, котрі відверто декларують антиукраїнські позиції. Навіть не проросійські, а саме антиукраїнські. І це в часи війни, котру розв’язала Росія. Така ситуація є дикістю, котрої пора позбуватися.

Зважаючи на те, що нові політсили намагаються реагувати на шум, котрий здіймає суспільство стосовно кандидатур, що дискредитували себе, – з цього необхідно користуватися. Тиснути на партії, котрі декларують прозорість і відкритість у своїй діяльності, аби виключали таких персонажів із числа висуванців.

Окрема категорія кандидатів – 54 особи, котрі голосували за «диктаторські закони» 16 січня. Вкрай сумно від того, що постмайданівська влада так і не притягнула цих людей до відповідальності за спробу узурпації влади та її криваві наслідки.

Звісно, тішить, що сама кількість цих кандидатів менша за чисельність таких у Раді восьмого скликання. Проте непокаране зло залишається непокараним злом. Тому виборці мають шанс, аби не надати їм недоторканість на найближчі п’ять років.

Ще одна категорія кандидатів, котрим не повинно знайтися місця в парламенті, – «тушки» й постійні пристосуванці. Це одна із найбільш небезпечних категорій, адже такі флюгери тримають носа за вітром, бо зацікавлені бути при владі. Вони безпринципні й байдужі до долі країни. І готові не просто продати рідну матір, а ще й акуратно її запакувати для охочих.

Не менш небезпечна категорія кандидатів – герої журналістських розслідувань. Майже половина депутатського складу Ради цього скликання є фігурантами розслідувань корупційних схем.

Тому необхідно, аби до парламенту дев’ятого скликання втрапило якнайбільше незаплямованих людей. Але таких, котрі мають уявлення, куди і для чого вони йдуть. Мають програму своїх дій і не стануть просто сліпим інструментом у руках партійної верхівки.

Ще одне завдання для соціуму – не дозволити створення однопартійної більшості. Це може призвести до небезпечної ситуації, адже в Україні немає належного механізму стримування і противаг. Наслідком цього може стати узурпація влади. Ще одного Майдану держава може не витримати, тому голосувати потрібно відповідально. Робити зважений вибір, не орієнтуючись лише на партійні бренди. Частина політсил взагалі не здатна відповідати за своїх висуванців, бо самі не мають про них чіткого уявлення.

Якщо взяти до уваги всі ці пункти, то зробити вибір може стати значно легше.