Захід нам не допоможе

Вчорашнє повідомлення прес-служби «Батьківщини» про не просто зустріч єврокомісара Фюле з лідерами опозиції здивувало. У новині йшлось про те, що відбулась не просто зустріч, а обговорення пакету економічної допомоги і нового складу уряду України. Все подавалось в радісному тоні, з гордістю, мовляв, ось, з нами тепер все вирішують, обговорюють. Саме це навіяло асоціацію з висловом із старого класичного радянського фільму – «господин назначил меня любимой женой!".

Чи то європейці не розуміють до кінця українських реалій, чи то видають бажане за дійсне, наслухавшись пропагандистських кліше триголової опозиції про скору кончину проклятого режиму, який ось-ось рухне, чи то розводять обіцянками швидкої допомоги, санкцій і все таке подібне.

Тим більше Фюле в Києві людина не нова, за останній рік вже повинен знати, що скільки не зустрічайся з опозицією, а нового прем’єра повинен внести діючий Гарант, і менше того, що внести, так ще й дати команду підтримати в парламентській залі. Зрозуміло, що не подобається він єсівським чиновникам, але юридична реальність така, що призначення нового уряду виключно його компетенція. Тому, якщо б реально Фюле хотів нового прем’єра, то треба було зустрічатись з Януковичем, і йому пропонувати фінансову допомогу в обмін на новий уряд, обговорювати конкретні прізвища і посади. Тоді б це був би реальний крок європейців.

А поки-що, читаємо жалісні повідомлення прес-служби Кличка про відсутність від Гаранта ініціативи і готовності проводити перемовини з опозицією. І до речі, досить обґрунтовано. З якої радості Януковичу форсувати перемовини і про що домовлятись з тими, за ким немає ні більшості в парламенті, ні вирішального впливу на Майдані. Народні віче з традиційними прокльонами і пустопорожніми розмовами абсолютно не заважають Банковій далі жити спокійно. Та й враховуючи як розгортаються події з оформленням радикального майданівського руху в політичну силу, Януковичу, подібно тигру з старої китайської мудрості, треба просто спокійно почекати на вершині скелі, доки внизу молоді вовки перегризуть один одного. Й тоді, з переможцем вступати в переговори і приймати рішення. Але, судячи з усього, тоді переговори будуть вести зовсім інші люди.

Зрештою, звичка наших поки-що опозиційних лідерів бігати по допомогу до Заходу, уповати на їх санкції і підтримку, викликають швидше відторгнення та роздратування, зводять нанівець самих же до рівня хлопчиків з пісочниці, що жаліються мамі на іншого хлопчика, який забрав їхню іграшку. І як виграють на цьому тлі «Правий сектор» із заявами про неприйнятність зарубіжного диктату про те кого, куди і як призначити.

А поки-що, чим більше триголова обговорює посади і призначення, тим стрімкіше губить авторитет і довіру тих, хто їх делегував, і тим більше часу і можливостей для маневру у діючої влади. І це все вже було, коли наприкінці вісімдесятих тодішній радянський керманич М.Горбачов так любив зарубіжні поїздки, де його так радісно зустрічали і нагороджували всілякими преміями та званнями, і так не любив повертатись в рідну країну, де злі і невдоволені громадяни СРСР задавали такі неприємні і незручні питання про стан справ в країні, що котиться у безодню. Звичайно ж, будувати з Фюле плани на світле майбутнє приємніше, ніж обговорювати та відповідати на незручні питання майданівців, і як закінчив Горбачов це загальновідомо.

Так що, як би це не було б сумно, але Захід нам і вам навряд чи допоможе. Він прагматичний, і в першу чергу думає про себе, а єсівські чиновники про звіти перед своїми виборцями. Давайте вирішувати наші проблеми самі, бо їх за нас ніхто не вирішить.