Майдан виростив нового дракона

Ще в понеділок на ранковій апаратній нараді Андрій Петрович Клюєв впевнено повідомив присутнім чиновникам – «завтра у нас буде прем’єр». Все йшло спокійно, і тут у вівторок вийшло все не так, як гадалося. Чому? Як говорили римляни – «кому вигідно?»

Звичайно простіше було б зараз розвинути улюблену деякими журналістами та політологами «теорію змови», вивести російську чи євро-американську руку: агенти ЦРУ чи бажання розколоти Україну Росією та відхопити собі Схід та Південь. Хоча бюджет Російської Федерації набагато повніший ніж наш, та все ж вішати на свою шию ще один проблемний регіон, з шахтами, екологією, соціальними проблемами, мабуть дуже необачливо. Чи приєднувати Крим, з занепалою інфраструктурою та кримсько-татарськими проблемами ні до чого. Є стара випробувана тактика імені покійного Бориса Березовського - навіщо платити за підприємство шалені гроші, коли набагато дешевше купити менеджмент. Власне такий сценарій зараз і впроваджується.

Американцям з європейцями вистачило Югославії, мають гіркий досвід, до цих пір не можуть згасити балканське вогнище. Навіть при наявності своїх геополітичних інтересів, фінансуванні та підтримці опозиційних структур, якось мало віриться, що в понеділок ввечері з посольства США давали наказ – «Завтра б’ємо «Беркут». Якраз часта гостя України Вікторія Нуланд однозначно вимагала – «хлопці, грайте по правилам, домовляйтесь і закінчуйте бійку».

Влада. Їй не вигідно, закон про амністію спрацював, справи закривали, адмінбудівлі звільняли, на порядку дня стояло питання прем’єра. Арбузов готувався пройти затвердження, опозицію втягнули у конституційний процес, Мартиненко став частим гостем кабінету Клюєва, принципово питання «міжусобиць» потроху вирішували. Янукович повертав дещо зіпсоване реноме в Європі, «я обіцяв - я зробив», інтенсивні розмови з західними лідерами гріли душу і все таке інше.

Опозиція. Їм тим більше не вигідне загострення, особливо після зустрічей в Європі, де обговорювали новий уряд, фінансову допомогу, де давалися обіцянки врегулювати ситуацію. Після вчорашніх подій не тільки в Україні, а й за межами, виникне питання легітимності та повноважень опозиційних лідерів. І не факт, що Меркель чи Керрі захочуть знову зустрічатися, враховуючи, як став зрозумілий їх сумнівний вплив на Майдан. Та ще й Янукович змушує чітко визначитися, прямо по сталінській формулі – «з ким ви, товариші опозиціонери?". Залишитися з Майданом - ризиковано, в разі несприятливого сценарію не факт, що вдасться встигнути вилетіти з Борисполя, а відмовитися та засудити радикалів - втратити залишки легітимності, коли проженуть і з Майдану, і для влади втратять будь-який інтерес. Непроста дилема. Вибір, якого так довго уникали вожді, все ж прийдеться зробити.

«Свобода». Вона втратила рештки свого впливу на Майдан. Та й Тягнибок пропав, так для проформи з’явився пару раз на публіці, не те що Кличко, який героїчно кидався з однієї вулиці на іншу. Та ще й скандали на базовій Галичині, масована компанія в пресі про зраду національним ідеалам та тягу до наживи, додали смутку лідеру «Свободи». Йому теж вчорашнє загострення ні до чого.

А от хто знову став героєм дня - так це радикали, чи «Правий сектор», як тепер їх узагальнено можна назвати. Мабуть вони більше всіх не зацікавлені в продовженні боротьби з клятим режимом. І в цьому є своя логіка. Радикальні організації по своїй внутрішній логіці розвитку не можуть просто так по команді взяти й розійтися. Сама ідея існування такої структури є боротьба, легальна, нелегальна, але дія, тим більше, останні три місяці велася досить напружена та цілеспрямована підготовка таких кадрів. Бойовики готувались як на Майдані, так і на Антимайдані. Бойовий дух таких організацій повинен підтримуватися реальними діями, а не розмовами з трибун, про що й неодноразово попереджали лідерів опозиції. По суті Майдан дав не тільки нових лідерів, але й виростив нового дракона, який вийшов з-під контролю й почав жити власним життям, приймати рішення керуючись своїми поняттями про те, як чинити правильно чи ні. І найстрашніше, ні опозиція, не влада, чітко не розуміє, що з ним робити далі.

Чи можна було уникнути «кривавого вівторка»? При взаємній готовності до компромісу та продуманості дій обох сторін можна. Розмови про недооцінку Гарантом ситуації на Майдані вчора знайшли своє підтвердження. Поступливість опозиції при виконанні закону про амністію викликало заспокоєння на Банковій, де навіть не стали розігрувати елементарну карту Конституції 2004 року, на яку повелися опозиціонери. Поставити на голосування чи розпочати роботу по конституційному процесу, а потім розгляд Уряду та й може щось вийшло реальне. Та все ж, чи не були впевнені у своїх депутатах, чи просто не стали напружуватися…

Нелюбимий опозиціонерами Анатолій Гриценко перед так званим мирним наступом задав на «Громадському телебаченні» цілком слушні питання - який наступ? кого? проти кого? з чим? за чим? Його або не почули, або швидше за все не хотіли чути. І рішення про мирний наступ прийняли зовсім інші люди, на це рішення вже ніякого впливу не мали.

І влада і опозиція вперто не хотіли помічати нового учасника діалогу «Правого сектору», який відкрито і неодноразово пропонував долучитися до перемовин. Нового переговорника не хотіли в першу чергу опозиціонери, хоча й влада не горіла бажанням, та все ж учать у переговорах могла б збити напругу і зробити процес більш контрольованим та прогнозованим.

Що робити далі?

Іншого варіанту, як домовлятися немає. Надзвичайний стан не вирішить проблему. Враховуючи, що основна маса радикалів молодь, використання юнацького максималізму з революційною романтикою та не любов до влади може поширитися на спокійні регіони.

Мабуть, що триголова опозиція, яка останнім часом стала двоголовою, навряд чи може стати стороною переговорів. Власне ще слово Кличка щось варте серед майданівців. Тому вибір невеликий - або перемови з радикалами, яких вперто не хотіли бачити або продовження протистояння в масштабах країни з введенням надзвичайного стану.