Чи треба бігти купувати олію? Не плутаймо проблеми агрохолдингів із проблемами покупців
Агрохолдинги змінюють стратегію: що це означає для українських покупців
Останніми днями українців знову почали лякати продовольчими проблемами. Kernel зупинив олійноекстракційні заводи. «Королівський смак» повідомив про припинення виробництва та скорочення персоналу. МХП, за інформацією Forbes, шукає покупців на частину свого земельного банку.
Три великі компанії. Три тривожні новини. І майже автоматичне запитання: що тепер буде з цінами, робочими місцями та продуктами на полицях магазинів?
Почну з найпростішого.
Бігти до супермаркету й купувати соняшникову олію каністрами не потрібно. І справа не в бажанні когось заспокоїти. Справа в елементарній економіці.
Олії виробляємо значно більше, ніж споживаємо
Україна десятиліттями формувала потужну олійну промисловість, орієнтовану насамперед на експорт.
За даними асоціації «Укроліяпром», у 2025/26 маркетинговому році українські підприємства виробили близько 4,5 млн тонн соняшникової олії. Понад 4 млн тонн було експортовано, а валютна виручка становила приблизно 5,3 млрд доларів. Тобто майже 90% виробленої соняшникової олії йде за кордон.
Це головна цифра, яку варто знати споживачеві, перш ніж піддаватися черговій хвилі паніки. Україна має десятки переробних підприємств, а її виробничий потенціал значно перевищує внутрішні потреби.
Зупинка окремих заводів, звичайно, може спричинити перебої з певними торговими марками чи тимчасові коливання цін. Але між цим і загальнонаціональним дефіцитом – величезна відстань.
До речі, соняшникова олія має обмежений термін придатності. Навіть у закритій упаковці вона не зберігається вічно. Тож створювати домашні стратегічні запаси на кілька років немає жодного сенсу.
Більше того, панічні закупівлі самі можуть спровокувати короткочасне зростання цін.
Три компанії – три різні історії
Kernel зупинив переробку через російські атаки на виробничі потужності. Це наслідок війни, а не доказ зникнення попиту на українську олію. При цьому компанія повідомляла про продовження відвантаження готової продукції зі складів.
«Королівський смак» зіткнувся з проблемами електропостачання та загрозою обстрілів. Ситуація складна для підприємства та його працівників, але це не означає автоматичного дефіциту продукції на загальнонаціональному ринку.
Історія МХП взагалі з іншої площини. Продаж частини аграрних активів – звичайний інструмент корпоративної стратегії. Компанії можуть продавати одні активи, інвестувати в інші, змінювати структуру бізнесу.
Чому ми повинні автоматично сприймати це як ознаку економічної катастрофи?
Не кожна зупинка підприємства означає банкрутство. Не кожен продаж активів означає втечу інвестора. І не кожна проблема агрохолдингу стає проблемою українського покупця.
А що з робочими місцями?
Звичайно, скорочення персоналу – неприємна новина для конкретних людей і родин. Але український ринок праці сьогодні має іншу системну проблему – дефіцит працівників.
За даними середини 2026 року, на Єдиному порталі вакансій було понад 230 тисяч пропозицій роботи, тоді як зареєстрованих безробітних – менше 100 тисяч. Ці показники мають різне охоплення, але демонструють значний попит роботодавців на персонал. Тому говорити про загрозу масового безробіття через скорочення на окремих підприємствах передчасно.
Питання радше в тому, наскільки швидко працівники зможуть знайти нову роботу, чи є відповідні вакансії поблизу та чи відповідає їхня кваліфікація потребам інших підприємств.
Кілька компаній – це ще не весь ринок
Ось тут ми підходимо до значно цікавішої проблеми.
Українська аграрна економіка за останні десятиліття створила потужні вертикально інтегровані компанії. Вони контролюють великі земельні масиви, переробні потужності, логістику та експортні канали.
Саме завдяки таким компаніям Україна зайняла сильні позиції на світових продовольчих ринках. Але висока концентрація виробництва має й інший бік.
Kernel у своєму звіті за 2026 фінансовий рік оцінював власну частку переробки соняшнику приблизно у 29%, а експорту соняшникової олії – у 31%.
Ще показовіший приклад – цукрова промисловість. За галузевими оцінками, п'ять найбільших виробників забезпечили близько 79% українського виробництва цукру у 2025 році.
Тобто значна частина виробництва окремих продовольчих товарів зосереджена в руках обмеженої кількості компаній. Саме тут виникає запитання до Антимонопольного комітету України.
Чим займався АМКУ, поки в окремих галузях формувалася така висока концентрація виробництва?
Звичайно, великий розмір підприємства сам по собі не є порушенням закону. І навіть домінуюче становище на ринку не заборонене – заборонене зловживання ним. Але Антимонопольний комітет існує не лише для того, щоб реагувати на цінові змови.
Його безпосередні функції – контроль концентрацій, дослідження конкурентного середовища, виявлення зловживань ринковою владою та антиконкурентних узгоджених дій. Тому запитання цілком конкретні.
Чи досліджував АМКУ, як концентрація переробних потужностей впливає на закупівельні ціни сировини та умови роботи незалежних виробників? Чи аналізував бар'єри входу на ринки олії та цукру? Чи оцінював ризики для конкуренції під час погодження великих корпоративних придбань?
І головне – які висновки зробив?
Адже конкуренція – це не просто кількість торгових марок на полиці. Це можливість різних виробників реально змагатися за покупця, сировину й ринки збуту.
Чи є можливості для малого та середнього бізнесу?
Україна має значні потужності переробки олійних культур, які в окремі періоди перевищують наявну пропозицію сировини.
Великі компанії мають переваги масштабу. Але середні й малі виробники можуть бути гнучкішими, працювати з місцевою сировиною, регіональними торговельними мережами та спеціалізованою продукцією.
І якщо великі компанії змінюють структуру активів або переглядають бізнес-моделі, для інших учасників ринку можуть відкриватися нові можливості.
Звичайно, було б цинічно радіти руйнуванню заводів російськими дронами. Руйнування виробництва не є економічним розвитком. Але й ототожнювати майбутнє цілої галузі з долею кількох великих корпорацій – помилка. Українська економіка значно ширша за найбільші агрохолдинги.
Проблеми виробника і проблеми покупця – не одне й те саме
Ми часто оцінюємо стан економіки через новини про найбільші компанії.
Великий агрохолдинг збільшив прибуток – значить, усе добре. Великий агрохолдинг зупинив завод – значить, починається криза. Але для виробника головне – рентабельність, завантаження потужностей, доступ до сировини та експортні ринки.
Для покупця – наявність продукту, його якість і ціна. Ці інтереси пов'язані, але не тотожні.
Підприємство може втрачати прибутки, а споживач при цьому мати достатній вибір товарів. І навпаки: великі компанії можуть демонструвати чудові фінансові результати, але це зовсім не гарантує низьких цін у магазинах. Тому не варто плутати корпоративні проблеми окремих виробників зі станом усього продовольчого ринку.
І повернімося до запитання, з якого почали.
Чи потрібно бігти купувати олію?
Ні. Купуйте стільки, скільки потрібно вашій родині.
А ось до Антимонопольного комітету залишається значно серйозніше запитання: наскільки конкурентними є українські продовольчі ринки і чи достатньо ефективно комітет контролює їхню концентрацію?
Бо проблеми великих агрохолдингів – не завжди проблеми українських покупців. А інтереси кількох великих компаній – це ще не інтереси всієї української економіки.