Чому в голові в українського міністра Ikea, а не Бродівська швейна фабрика?

Чи знаєте ви, шановні читачі, хто такий компрадор?  Скоріше представники старшого покоління чули такий вислів «компрадорська буржуазія».

Походить це слово від іспанського  comprador – покупець. А словник української мови в 11 томах,  том четвертий, визначає: компрадорська буржуазія – у колоніальних і залежних країнах сходу,  угодовська верхівка національної буржуазії,  що є посередником між іноземним капіталом і місцевим ринком.

Власне звідси і пішов універсальний вислів про компрадорську буржуазію, яка переймається інтересами зарубіжного чи міжнародного капіталу, а не національними.

До чого це я згадав?

Дві  новини пройшли медійними просторами минулого тижня.

Перша з них, міністр закордонних справ дав інтерв'ю про те,  що МЗС працює над поверненням Ikea, H&M та Zara в Україну.

Другу новину розповіла керівник асоціації Укрлегпром Тетяна Ізовіт,  що шість швейних фабрик України виставили свої стенди на одній з найбільших європейських ярмарок у Дюссельдорфі, а 14 швейників взяли участь для пошуку контактів та контрактів.

Дві новини – як два світи.

Українські дипломати, які переймаються тим, щоб повернути представників великих міжнародних корпорацій до України, і український бізнес, який самостійно їде до Європи шукати контакти та контракти для власного виживання.

Хоча про економізацію дипломатичної діяльності говорили всі президенти України починаючи з 90-х, практично всі міністри, про це люблять згадувати і розповідати, широкий громадськості так і незрозуміла, в чому ж суть економізації дипломатичної діяльності. 

Хоча наведені приклади як найбільш яскраво ілюструють точку, на якій мали б зійтися дипломати та бізнес. Шановна мною Ганна Іванівна Приймак, очільниця швейної фабрики в місті Броди Львівської області, розповіла, що до війни працювало 200 швей, зараз лишилося 150. Фабрика працює, але при цьому маючи 30-річний досвід роботи з іноземними партнерами, шиє  виключно на місцевий ринок, з перших днів війни іноземні замовлення припинилися.

Ту ж ситуацію підтвердила і Тетяна Ізовіт. Зараз працює майже 70% українських швейних фабрик, при цьому іноземні замовлення впали майже вдвічі, при тому, що це був досить значний  заробіток наших «легковиків».

Ну ось готовий варіант економізації дипломатичної роботи. Зустрічайся з «легковиками», бери інформацію з ким працювали до війни, давай команду посольством виходити на ці структури, вести перемовини, давати можливість заробити українським швейникам. Більше того, ми ж не маємо ілюзію: говорячи про повернення жінок, які виїхали в країни ЄС, завтра за закликом влади вони не повернуться. Повернуться тоді, коли сусідка, колежанка зі швейної фабрики розповість по телефону, що є замовлення, є робота, фабрика працює в дві зміни, оплату підняли. Тоді буде шанс, що жінка, яка виїхала з Бродів у березні 22-го року, задумається про своє повернення додому.

А грандіозні плани-стратегію можна писати до безкінечності, гранти освоювати технічну допомогу, писати звіти та аналітику.

Чи може таке трапитись в реальності? Чи дійсно український дипломат перейметься проблемами бродівської фабрики? На жаль,  малоймовірно. Домовлятися про зустріч, їхати в офіс німецького замовника, вести перемовини, переконувати, отримувати у відповідь критичний досвід роботи в українських реаліях, писати про проблеми інвесторів в Україні до Офісу президента – не дуже приємне заняття.

Чи сидіти за чашкою кави в зручному та комфортному офісі, читати пресу та інтернет, писати чергову аналітику чи лист зрозуміло набагато комфортніше і приємніше..

Та й ніхто з чиновників не любить писати керівництву про проблеми і негатив, чому іноземні інвестори не хочуть іти чи розміщати свої замовлення в Україну.

Набагато приємніше зробити красиву фоточку на відкритті магазину, доповісти прем'єру чи президенту про чергові успіхи, видаючи відкриття магазину як важливе інвестиційне досягнення.

Хоча змушений розчарувати наших дипломатів. На жаль, економічна складова зробить їхнє зусилля марними, не прийдуть поки що ці торгові мережі в Україну, по одній простій причині. Ситуація в Україні робить їхнє повернення економічно невигідним: населення менше купує одяг, побутову техніку, більше – продукти харчування та ліки. 

Тому, не вийде красивої картинки відкриття великого магазину міжнародного бренду.

Що ж робити? 

Варіанти два: або визнати себе компрадором, або зустрічатися з Тетяною Ізовіт чи Ганною Приймак і розпочинати напружену, не фейсбучно-інстраграмівську красиву, але безплідну діяльність, а реальну підтримку українського бізнесу, на гроші якого, дипломати живуть.

P. S. Контактами Приймак та Ізовіт готовий поділитися у будь-який час.