Чотириденний робочий тиждень в Україні. Чи можливо це?

Колись Карл Маркс мріяв про майбутнє, в якому людина буде звільнена від виснажливої монотонної фізичної праці. У середині XIX століття, коли робочий день нерідко тривав 10, 12, а то й 14 годин, це виглядало цілком природною мрією. 

Розвиток машин, технічний прогрес і зростання продуктивності праці, вважав Маркс, поступово скоротять необхідний робочий час, а вивільнений час люди використають для освіти, науки, мистецтва, саморозвитку і творчості. Справжнім багатством суспільства мав стати вже не лише вироблений продукт, а й вільний час людини.

Минуло понад півтора століття.

Спочатку світ поступово перейшов до восьмигодинного робочого дня. Сьогодні дедалі частіше з'являються пропозиції скоротити робочий тиждень до чотирьох днів. Саме таку петицію нещодавно подали і до Кабінету міністрів України, посилаючись на сучасні європейські тенденції.

Здавалося б, це абсолютно нова дискусія. Насправді ж людство повертається до питання, яке було поставлене ще у XIX столітті.

Проте історія розпорядилася марксовою мрією значно складніше, ніж передбачалося.

Безперечно, людство стало освіченішим. Університети перестали бути привілеєм обраних, наука здійснила колосальний стрибок, технології змінили світ. Але водночас XX століття створило ще одну грандіозну галузь світової економіки – індустрію розваг. Кіно, телебачення, професійний спорт, туристичний бізнес, відеоігри, стримінгові платформи, соціальні мережі… Усе це стало відповіддю не лише на розвиток технологій, а й на появу величезного обсягу вільного часу.

Можливо, якщо судити з висоти сьогоднішнього дня, реальність відповіла на гіпотезу творчого використання вільного часу зовсім не так, як очікували її автори. Людина не перестала творити. Але й не перетворила весь свій вільний час на безперервне самовдосконалення.

Саме тому нинішня дискусія про чотириденний робочий тиждень непроста.

XX століття було століттям матеріального виробництва. Економіка вимірювалася тоннами сталі, виплавкою чавуну, кількістю автомобілів, тракторів, телевізорів, кіловат-годин електроенергії, тоннами вугілля, цементу, зерна. Людина також була частиною цієї системи. Її продуктивність можна було побачити, порахувати й виміряти. Скільки деталей виготовив токар, скільки метрів тканини випустив ткацький верстат, скільки вагонів розвантажив докер. Навіть втома мала матеріальний вимір: фізичне навантаження, яке можна було більш-менш об'єктивно оцінити.

Головним продуктом XXI століття стають не тонни металу, а програмне забезпечення, алгоритми, консультації, управлінські рішення, патенти, дизайн, інтелектуальна власність, наукові відкриття, медичні технології, фінансові моделі. Все більша частина доданої вартості створюється не руками, а мозком.

І саме тут виникає принципово нова проблема. Як виміряти продуктивність людини, яка за день написала одну сторінку коду, але вона дозволила компанії заробити мільйони? Або науковця, який три роки не отримував результату, а потім зробив відкриття? Чи журналіста, який тиждень шукав один факт, або економіста, який декілька днів обдумував одну модель, що згодом вплинула на державне рішення?

Якщо у промислову епоху ми навчилися вимірювати продуктивність м'язів, то економіка знань поставила перед нами значно складніше завдання – навчитися вимірювати продуктивність мислення. Саме тому в сучасній економіці дедалі частіше звучать слова «вигорання», «ментальна втома», «когнітивне перевантаження». Ми навчилися визначати, коли людина фізично втомилася. Але досі майже не вміємо об'єктивно визначити, коли вичерпався її творчий або інтелектуальний ресурс.

Але навіть якщо припустити, що чотириденний робочий тиждень справді зменшить втому, виникає інше питання, на яке поки що ніхто не має відповіді.

Хто сказав, що додатковий вихідний автоматично стане днем відновлення?

Немає жодної гарантії, що п'ятий вихідний день XXI століття стане днем освіти, творчості чи відпочинку. Він цілком може перетворитися на ще один день безперервного споживання інформації, соціальних мереж, серіалів, комп'ютерних ігор або інших розваг. А це зовсім не тотожне відновленню. Мозок може залишатися перевантаженим навіть тоді, коли людина формально не працює.

Тому справжня дискусія сьогодні точиться не про чотири чи п'ять робочих днів.

Вона про інше.

Ми навчилися скорочувати робочий час. Але чи навчилися ми використовувати звільнений час так, щоб він справді відновлював людину?

Поки що відповідь неочевидна. Саме тому чотириденний робочий тиждень є не готовим рецептом, а лише ще однією великою суспільною гіпотезою, яку історія має перевірити так само, як колись перевірила мрію Маркса про те, що вільний час автоматично породить суспільство творчості.

Повертаючись до українських реалій, слід визнати: в умовах війни, дефіциту кадрів, мобілізації та потреби відновлювати економіку розмови про чотириденний робочий тиждень навряд чи вийдуть за межі інтелектуальної дискусії. Для України сьогодні головним викликом є не скорочення робочого часу, а підвищення продуктивності праці кожної робочої години.