Хто може бути майбутнім президентом України? Частина 3

Віктор Ющенко як символ ціннісного зламу

Після фази адміністративної стабілізації часто приходить фаза ціннісного перегляду. На цьому етапі обирають такий тип ідеолога і символу, який стає втіленням сенсів, наративів, історичної інтерпретації. Сильний як моральний орієнтир епохи. Вразливіший як адміністратор інституційної машини.

Історична роль тут полягає не в тому, щоб перебудувати механіку, а в змінах уявлення про напрям. Саме в цій фазі питання історичної пам’яті, національного наративу, символічної політики держави виходять на перший план. І все це відповідає типу Ющенка як лідера-ідеолога, який влаштовував далеко не усіх.

Віктор Янукович вийшов на історичну сцену силовим централізатором і претендентом на тиранічну модель

Його прихід був реакцією-противагою дзвінкій ідеологічній фазі, не підкріпленій економічним ресурсом. Сталося так, що поки в середині 2000-х ідеологія була в руках команди Ющенка, а контроль над економікою перетік до його опонентів.

Після періоду укріплення ціннісної, світоглядної політики частина еліт і виборців завжди починає шукати фігуру з іншого флангу. Умовного «Господарника», що балансуватиме систему на противагу політичним романтикам. Саме так сформувалась канва, по якій до влади прийшов міцний управлінець із досвідом роботи в найбільшому індустріальному регіоні країни.

Такий «земний» і номенклатурний водночас образ особливо імпонував регіональним елітам, управлінцям обласного рівня, для яких модель сильної адміністративної вертикалі була природною і бажаною. У цій логіці держава сприймалась як розширена область: один центр рішень, одна домінуюча фігура, навколо якої обертаються всі інші інститути.

Але те, що працює на масштабі регіону, не переноситься механічно на масштаб країни. Вибудувана Януковичем як премʼєром, а потім президентом, вертикаль влади фактично була спробою перенесення обласної моделі управління на рівень держави, включно з концентрацією впливу і звуженням автономії інших центрів сили. На національному рівні така політика сприймалась не як адміністративна модель, а скоріше як претензія на персональну формулу необмеженої влади.

У підсумку спроба жорсткої централізації завершилася політичним зривом і глибокою кризою 2013–2014 років, анексією й війною. У рольовій типології це випадок силового централізатора із зірваною тиранічною траєкторією, який завів державу в кризу. В зовнішньої агресії люди почали шукати фігуру, здатну впоратись із хаосом. 2014 року люди поклались на досвід Петра Порошенка як підприємця і політика, сподіваючись на вихід із руїни.

Петро Порошенко зіграв роль стабілізатора кризи з подальшим зсувом в ідеологію

Його президентство почалося не в нормальній політичній фазі, а в стані державного стрес-тесту. Після подій другого Майдану, воєнного шоку і розбалансування інститутів ключовим запитом стало збирання керованості. Це класична історична фаза стабілізатора. Завданням було втримати систему від розпаду, налаштувати вертикаль управління, відновити базову функціональність державних механізмів. Дуже точно атмосферу того часу передає приватна репліка одного з його близьких соратників: «Ти навіть не уявляєш, наскільки все тримається на живих нитках: держава буквально зшита вручну після 2014 року».

Порошенко прийшов до влади як стабілізатор і кризовий менеджер. Але наприкінці каденції відбувся рольовий зсув пʼятого президента від мови упорядкування й стабілізації до мови ідентичності та світоглядної мобілізації. Передвиборча формула була вже не економічною, а ідеологічною: армія, віра, мова. Це означало перехід від ролі стабілізатора до ролі ідеолога-мобілізатора.

Та ідеологічний напрям не прийняли виборці, які голосували за Порошенка як за великого підприємця, що налагодить ефективні процеси й забезпечить процвітання замість зростання тарифів. Українці не хотіли отримати в пізньому Порошенку раннього Ющенка. Влада перейшла до нової фігури.

Володимир Зеленський трансформація ролі: від руйнівника системи до героя-рятівника

Прихід до влади Володимира Зеленського був класичним прикладом антисистемного мандата запиту на демонтаж старої політичної конструкції. Молодий президент-бунтівник, який з порога розігнав парламент, завів туди нових людей і, здавалось, от-от знесе всю пострадянську систему – трансформувався. Вимушено, але прийняв роль, написану історією.

Відбувся різкий історичний зсув. На наших очах, практично в прямому ефірі Велика війна миттєво змінила функцію лідера. Сама історія висунула Зеленського в іншу політичну категорію. Із бунтівного руйнівника він став трибуном воюючої держави. Тепер ми щодня бачимо з екранів смартфонів вже того президента, якого трансформувала геополітика.

Зміна ролі через драматичні обставини має і зворотний бік: функція мобілізатора і рятівника яскрава та майже завжди фазова, обмежена в часі. Історія свідчить: лідери пікових періодів мобілізації суспільства в умовах війни рідко утримують позиції лідерів мирної відбудови. Коли рятівники програють мир, а архітектори виграють систему.

Історія ХХ століття дає показові приклади зміни ролей між фазою загрози і фазою відбудови. Лідери опору часто програють мирні вибори через зміну запиту… Далі буде….