Закон «про мови» - це геополітичний проект, війна за територію

Мовна політика всі 20 років незалежності України була і залишається предметом політичної спекуляції. Законопроект № 9073 продовжує цю традицію. Він несе значне навантаження на бюджет і не визначає механізму застосування української мови.

У нас в Конституції прописано, що українська є державною мовою, і вона повинна використовуватися у нашій державі. Далі мають діяти закони, які розширюють норми Конституції і запускають механізми їх функціонування. Наприклад, державна мова – українська – має бути мовою всієї державної служби. Державний сектор повністю повинен використовувати державну мову (спілкування, документообіг тощо). У нас не заборонено законом використовувати документи і іншими мовами. Проте державний службовець має обов’язково знати державну мову. Треба вміти читати документи державною мовою і нею їх видавати - це є норма Конституції, і вона має бути закріплена в законодавстві, тобто в законі про мовну політику. Цього нема. Цього ніхто ніколи не робив, бо так вигідно політикам, які приходили до влади, зокрема, і після помаранчевої революції. І ця проблема залишається предметом політичних спекуляцій. Коли прийшла помаранчева команда, вона діяла так само.

Російська мова в Україні - мова широкого вжитку, і це є факт. Проблема сьогодні полягає в тому, що російська мова отримала в цьому законі широкий механізм застосування, просто на фоні того, що немає державного застосування державної мови, вона має всі можливості остаточно знищити українську.

Мова, як прапор, герб, гімн – це символи держави. Візьміть, наприклад, прапор. Національний прапор має точно таке саме значення, як державна мова. От уявіть собі, що ми не будемо десь ставити національний прапор…

Автори цього законопроекту полюбляють посилатись на Хартію Європейських регіональних мов. Отож, давайте розглянемо, як мовна політика здійснюється в Європі. Коли створювався Європейський Союз, у них виникла проблема мовної політики. Об’єдналось багато держав, і їм було потрібно забезпечити, по-перше, мобільність контактів між собою, а, по-друге, роботу спільного ринку праці. Для того, щоб він був конкурентоспроможний і ефективний, було необхідно, щоб працівники розуміли своїх роботодавців і навпаки. Тому, в них була впроваджена мовна політика у вигляді цієї Хартії. У ній йшлося про те, що одна держава – одна мова, але кожна країна-член цього конгломерату, повинна мінімум ще плюс дві мови впроваджувати в своїй освітній мовній політиці. Там не стояло питання, що це котел, в який все зливається. А у нас – навпаки. Влада використала цей принцип для того, щоб як в котлі все перемолоти, знищити і цінності, і спадщину, і розмаїття.

Далі ще є один розділ Хартії, який стосується мов національних меншин. У ньому виписана норма про їхню підтримку. Тобто, якщо ми ці норми переносимо в Україну, то норма, яка стосується, наприклад, вивчення мов, у нас мала б звучати так: українська є державною мовою, далі в нас є мова широкого вжитку російська, і нам її потрібно вивчати і використовувати. Тому що російська для українців – це одна із форм конкурентоспроможності і взаємодії з усією територією СНД. Вона потрібна для того, щоб людина себе реалізовувала, вела бізнес. Російську мову потрібно вчити, її не можна ігнорувати тому, що за східним кордоном нашої країни нею спілкується півконтиненту. Тому цій мові треба дати належне місце, як одній з мов міжнародного спілкування. Наприклад, англійська мова – це мова світової комунікації, яка є елементом міжкультурного, міжнаціонального спілкування.

І це смішно, коли провладна політична сила і цілий законодавчий орган України ухвалюють закон, який обмежує можливості мого покоління, покоління моїх дітей, які знають не менше трьох мов.

Дійсно, цей закон не може бути в Україні реалізований. Це є геополітичний проект. Це - відвойовування території. На засіданні комітету закордонних справ, який я представляю, ми зачитували заяву Голови Комітету по закордонних справах Румунії. У цьому законі до числа мов національних меншин віднесена молдавська мова. «Вибачте, - сказали вони, - але нема молдавської мови. Це – рудимент Радянського Союзу. Тому викресліть, будь ласка, з переліку молдавську, а залишіть тільки румунську». Отже, виникає проблема: цей законопроект починає створювати конфлікт на міжнародному рівні. Окрім того, що зараз румуни мають претензії на острови, на корисні копалини, вони почнуть пред’являти нам претензії про те, що в нас існує мова, яку ми штучно ніби розвиваємо.

А чи є взагалі в Україні території, де могла б бути визнаною білоруська, болгарська, вірменська? Ось тут ми підходимо до ключового питання: якщо в нас є місця компактного проживання нацменшин, то в нас має бути відповідний законодавчий акт. У нас є загальний декларативний закон про національні меншини, що вони мають місце бути, і що вони мають право на підтримку держави, зберігати свою культурну ідентичність на території України. Але знову ж таки, це - декларація. Так, у нас є Бессарабія, Крим, частина Чернігівської області, в нас є частина Закарпаття, у нас є частина Буковини, ті прикордонні території, які мають ще одну мову спілкування, мову тієї країни, яка на цій межі знаходиться, але представників меншин в цих регіонах не більше 10%. Так, є села цілі, але ж ми не будемо по селах вводити окремі регіональні мови. Тому, в принципі, окремих регіонів, де можна було б визнавати окремі регіональні мови, крім російської, у нас немає. Ось і виходить, що цей законопроект є фактично шулерським.

Президент не може підписати цей закон без підпису спікера. Це зрозуміло. Якщо Володимр Литвин не поставить свій підпис, єдиним виходом буде заміна спікера. Поки є два кандидати: Плющ і Мартинюк. Я не уявляю, що Іван Степанович після такого скандального голосування просто так може підписати цей закон. Знаючи Івана Степановича, його позицію, я розумію, що якщо він прийде, то тільки для того, щоб нейтралізувати повністю цей мовний конфлікт. Адам Мартинюк - найпростіший варіант для влади, бо він підпише без проблем будь-що. Тоді ж «регіонали» понесуть цей закон президенту на підпис. Але Януковичу зараз це абсолютно невигідно робити. Тому я більше схиляюсь до варіанту, що в такій ситуації прийде Іван Степанович. Він буде працювати з цим законом. Можливо, він буде направлений до президента із супровідним листом від спікера, де буде пояснено, в яких умовах був прийнятий цей закон, і що його не сприймає значна частина суспільства. І тоді президент поверне закон на доопрацювання, це було б красиве рішення. Але фактично для «регіоналів» цей закон вже прийнятий, вони це робили під вибори і досягли своєї мети. У підсумку він не буде працювати, але це вже їх не цікавить.