Воїни живуть вічно: чому День захисників і захисниць – це свято, яке тримає націю

«Секрет щастя – у свободі, а секрет свободи – у мужності».
Перикл (за Фукідідом)

«Лише той гідний життя і свободи, хто щодня за них іде на бій»
Й. В. Гете

«Відмовитися від своєї свободи – означає відмовитися від своєї людської гідності»
Жан-Жак Руссо

1 жовтня Україна вшановує тих, хто тримає її небо, землю і майбутнє. Для країни, яка дванадцять років протистоїть російській агресії, а п’ятий рік – повномасштабному вторгненню, це день, коли нація дивиться в очі своїм захисникам і захисницям – і бачить у них себе.

Від 24 серпня до 1 жовтня: як ми прийшли до власного свята

24 серпня 1991 року Україна проголосила незалежність, а вже 6 грудня того ж року отримала власні Збройні сили. Та армію незалежної держави ще довго вітали за чужим календарем. Майже чверть століття країна за інерцією відзначала радянське 23 лютого – свято Червоної армії, яке пов’язувало «захист Вітчизни» з імперією, а не з Україною.

Перелам стався у 2014-му, коли Росія анексувала Крим і розв’язала війну на Донбасі. Указом Президента від 14 жовтня 2014 року встановлено День захисника України, а 23 лютого скасовано. Дату обрано не випадково: 14 жовтня – Покрова, День українського козацтва і день утворення УПА. З 2015 року воно стало державним і вихідним днем.

2021 року Верховна Рада перейменувала його на День захисників і захисниць України – як визнання десятків тисяч жінок, які служать поруч із чоловіками. А в липні 2023-го, після переходу Православної церкви України на новоюліанський календар, свято разом із Покровою перенесли на 1 жовтня. Так завершився шлях від радянської дати до власної.

Що це свято для України сьогодні?

Сьогодні це день подяки, пам’яті і сили. Подяки – тим, хто зараз на позиціях, у небі, на морі, у шпиталях і на реабілітації. Пам’яті – тим, хто віддав життя, щоб ми могли вранці відвести дитину до школи. Сили – бо нація, яка шанує своїх воїнів, не здасться.

Його стратегічна сутність проста й водночас глибока. Держава, яка не здатна себе захистити, існує лише доти, доки це дозволяють сусіди. Будапештський меморандум показав ціну чужих гарантій і «братніх» обіцянок. Сьогодні ми знаємо: найнадійніша гарантія безпеки – власна армія, яка воює за свою землю, і суспільство, яке стоїть за цією армією.

Саме тому визнання українського війська у суспільстві – це надія для української нації. Армія, якій довіряють і яку підтримують волонтери, громади й бізнес, – це хребет держави і гарантія того, що в українців буде майбутнє.

Філософія свободи: чому ми воюємо

Історичне значення свята в тому, що воно повертає нам давню правду: ми народ, який століттями виборював право бути собою. Козацька вольниця, Січ, визвольні змагання 1917–1921 років, повстанський рух, дисиденти, Революція гідності – це одна нитка, яка тягнеться до сьогоднішніх окопів.

Філософська сутність – у розумінні свободи як відповідальності. Свобода не дається раз і назавжди: її щодня обстоюють. Український воїн боронить не територію на мапі, а спосіб життя – право говорити своєю мовою, обирати владу, молитися своєму Богові, сперечатися, творити і мріяти. Він воює не тому, що любить війну, а тому, що любить мир – у власній країні, а не під чужим чоботом.

Прорахунок Кремля

Путін і його оточення були переконані, що в Україні немає армії, що Київ впаде за три дні, а українців зустрічатимуть «визволителів» квітами. Вони вкотре помилилися так само, як помилялися їхні попередники в радянські часи: порахували танки, але не порахували дух.

Москва ніколи не розуміла, що для українців свобода – не абстракція. Це прагнення жити без несправедливої й корумпованої влади, без ярма, без чужого наказу «как правильно». Саме ця сила духу зупинила колони під Києвом, звільнила Харківщину і Херсон та відкинула ворожий флот від нашого узбережжя.

Ми – українці

Ми окрема країна, ми окрема нація, ми окремий народ. Ми не «русские» і ніколи ними не були. Ми – українці: воїни, борці, які вміють і хочуть жити мирно у своїй власній країні. І цим ми пишаємося.

Символічно, що сьогодні ми відзначаємо цей день не за календарем московського патріархату, який десятиліттями нав’язувала нам імперія. У 2019 році Україна отримала Томос про автокефалію Православної церкви України – свою церкву, свою віру в Бога і в Україну. Покрова, заступниця козацтва, і День захисників знову поруч – як за часів Січі.

Що казали великі українці?

Тарас Шевченко залишив нам заповіт, який сьогодні звучить як бойовий наказ: «Борітеся – поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!»

Іван Франко сформулював головний вибір нації: «Не пора, не пора, не пора москалеві й ляхові служить!» А Леся Українка нагадала, що свобода, отримана з чужих рук, – це нова залежність: «Хто визволиться сам, той буде вільний, хто визволить кого, той в неволю візьме». А Григорій Сковорода заповів на своїй могилі: «Світ ловив мене, та не спіймав». Так і імперія століттями ловила Україну – та не спіймала.

Висновки для нових поколінь

Армія – це опора держави. Країна, яка шанує своє військо, має майбутнє; країна, яка його зневажає, стає здобиччю.

Свобода не успадковується – її виборюють. Кожне покоління українців має бути готове її захистити.

Подякуйте сьогодні військовому, задонатьте на підрозділ, вшануйте полеглих хвилиною мовчання. Поки стоять наші захисники і захисниці – стоїть Україна. Герої не вмирають. Воїни живуть вічно. Хай живе вічно Україна!