Що таке «правова війна» та як вона ведеться

Останнім часом в Україні термін «гібридна війна» набув широкої популярності. Його використовують військові та невійськові експерти, політики, політичні оглядачі та навіть спортивні коментатори.

При цьому під «гібридною війною» здебільшого розуміють найбільш банальну та очевидну частину російської агресії проти України, котра по суті є не чим іншим, як неоголошеною війною: російські «зелені чоловічки» в Криму, «відпускники» на Донбасі та інші приклади участі російських військовослужбовців та співробітників спецслужб у воєнних та спеціальних операціях на нашій території.

На превеликий жаль, такий підхід не дозволяє повною мірою усвідомити ані природи «гібридної війни», ані її проявів. Більшістю оглядачів повністю ігнорується той незаперечний факт, що «гібридна» або, як її прийнято називати в західних спеціалізованих джерелах, «неконвенційна війна», ведеться здебільшого невоєнними методами. Власне, і так звана доктрина Герасимова (начальника Генштабу ЗС РФ) наголошує на тому, в умовах ведення сучасної «гібридної війни» невоєнні способи досягнення політичних та стратегічних цілей переважають воєнні, і навіть наводить співвідношення застосування невоєнних та воєнних способів в останніх конфліктах як чотири до одного.

У свою чергу розуміння «невоєнних методів» навіть у професійному середовищі часто обмежується інформаційними та інформаційно-психологічними операціями, які, безперечно, є фундаментальними, проте не єдиними проявами ведення «гібридної війни» невоєнними методами.

До прикладу, доктрина «необмеженої війни», або «війни без кордонів», розроблена представниками Китайської народно-визвольної армії генералом-майором Цяо Ляном та полковником Ван Сянсуєм, передбачає ведення «правової війни», яка полягає у використанні міжнародного та внутрішнього законодавства держави з метою ослаблення її обороноздатності, протидії її національним інтересам, підриву її економіки тощо.

Враховуючи рівень впливу РФ на українську внутрішню політику, який в останні роки сягнув фактично встановленню «маріонеткового» режиму Віктора Януковича, немає нічого дивного в тому, що значна частина регуляторних актів, що приймались українським урядом та парламентом, суперечила національним інтересам України і в той чи інший спосіб підривала нашу обороноздатність. Проте імплементація урядом Януковича ще в далекому 2004 році міжнародних Васенаарських домовленностей є найбільш яскравим та хрестоматійним прикладом ведення «правової війни».

Отже, в 2004 році на виконання Васенаарських домовленностей, міжнародної угоди, що здійснює контроль за експортом озброєння та товарів подвійного призначення, урядом України на національному рівні було прийнято Порядок здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів подвійного використання, який містить відповідні вимоги до міжнародних передач товарів, що можуть бути використані у створенні звичайних видів озброєнь, військової чи спеціальної техніки, а також списки таких товарів, затверджені постановою Кабінету міністрів від 28.01.04 №86.

Проте з незрозумілих причин Кабінет міністрів України, який в 2004 році очолював Віктор Янукович, встановив обмеження не лише на експорт, а й на імпорт таких товарів, чим фактично застосував проти України обмеження, передбачені Васенаарськими домовленностями щодо третіх країн. Де-факто можна говорити про режим прихованих санкцій, введених проти України власним законодавством.

Аналіз списків товарів, що можуть бути використані у створенні звичайних видів озброєнь, військової чи спеціальної техніки, затверджених постановою Кабінету міністрів України №86 від 28.01.04, вказує, що значна частина товарів, включених Україною до цього списку, не передбачена Васенаарськими домовленностями і є в вільному цивільному обізі в інших країнах-учасниках угоди. Внаслідок цього Україна в однобічному порядку створила регуляторні перепони для імпорту значної частини високотехнологічної продукції, щодо торгівлі якою не існує жодних міжнародних обмежень. Під заборону потрапили вимірювальні прилади, медичне обладнання, комп’ютерна техніка та навіть побутова електроніка.

Такі перепони не лише створили сприятливі умови для розвитку корупційних схем на митниці, а й украй негативно вплинули на технологічний розвиток України, значно обмеживши можливість закуповувати та виробляти високотехнологічну продукцію.

Наслідки цього шматка паперу, підписаного Віктором Януковичем, можна порівняти зі зброєю масового ураження. За ці 12 років Україну залишили всі підприємства, які використовують у своїй діяльності високотехнологічні компоненти. Завезти комплектуючі стало не просто неможливо, за їхній імпорт, виробництво або просто володіння було встановлено кримінальну відповідальність до 10 років позбавлення волі, закріплену ст. 359 Кримінального кодексу України.

Особливо гострою проблема стала після початку війни на сході. Сотні українських волонтерів у перші місяці війни стикались з тим, що куплений у звичайному мисливському або туристичному магазині в Польщі, Литві або Німеччині цивільний оптичний прилад, радіостанція, GPS-трекер при перетині українського кордону перетворювався на кримінальний «спеціальний технічний засіб».

Після численних публічних звернень волонтерів до уряду та президента практика затримань та вилученнь приладів, що йдуть на потреби фронту, щоправда, припинилася, проте вносити зміни до законодавства так ніхто і не став. У цьому немає нічого дивного. Після підписання угоди про Асоціацію з ЄС Україна має всі шанси стати новим виробничим цехом Європи, але цього не станеться, доки за ввезення звичайного мобільного телефона в розібраному стані можна отримати 10 років в’язниці. Такий стан речей влаштовує Російську Федерацію, яка з огляду на ситуацію досі зберігає достатній вплив на українську політику.