Чому Гітлер встиг обдурити Сталіна

У 1939-1940 роках більш дружніх країн, ніж Німеччина і СРСР, не можна було знайти. Зустрічі, посмішки, спільні марші, Молотов із Гітлером, Молотов із Ріббентропом, Сталін із Ріббентропом, келихи з шампанським, привітання Гітлера із 60-річчям радянського диктатора, відповідна телеграма, все опубліковано в газеті «Правда», багато читали. Відповідь на привітання міністра закордонних справ Німеччини Йоахіма фон Ріббентропа від Сталіна інтригує словами «дружба Радянського Союзу й Німеччини, скріплена кров'ю, має всі підстави бути тривалою й міцною». Написано й відправлено 25 грудня 1939 року.

22 червня 1941 року комісар закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов виступив із промовою, де вже не було слів про «дружбу, скріплену кров'ю»: «Ця війна нав'язана нам не німецьким народом, не німецькими робітниками, селянами й інтелігенцією, страждання яких ми добре розуміємо, а клікою кровожерливих фашистських правителів Німеччини, які поневолили французів, чехів, поляків, сербів, Норвегію, Бельгію, Данію, Голландію, Грецію й інші народи». Ніби й не було вітальної телеграми Сталіна Гітлеру в зв'язку з окупацією Норвегії.

Втім, російсько-радянська дипломатія традиційно однобока. У грудні 2015 року Путін сказав схожі слова про Туреччину й турків: «Турецький народ – дружній Росії. Не хочемо, щоб у нас згорнулися відносини саме з турецьким народом. Ну, а що стосується чинного керівництва Туреччини – ніщо не вічне під Місяцем». Я сумніваюся, що Путін читав Молотова, оскільки приблизно подібне він говорив про Грузію і грузинів, про Україну й українців. І радянські, і російські диктатори, які прийшли до влади в умовах пропаганди й репресій, люблять розмірковувати про чужу демократії, не соромлячись у власних висловлюваннях.

9 листопада 1940 року В'ячеслав Молотов підготував директиви до зустрічі в Берліні, куди він поїхав потягом, і об 11 ранку 12 листопада вже був у Берліні. Його зустрічали голова МЗС Німеччини фон Ріббентроп і фельдмаршал Кейтель, була виставлена почесна варта, оркестр грав «Інтернаціонал». У Кремлі вже здогадувалися, що Німеччина запропонує радянській делегації приєднатись до Троїстого союзу Німеччини, Японії й Італії. У директивах Молотова довге перерахування інтересів СРСР – від Індії до Шпіцбергена, Кремль усерйоз себе вважав світовою державою чи просто спробував шантажувати Гітлера географією своїх інтересів. У переліку країн уже не було Польщі, Франції, Норвегії, Данії, Фінляндії, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу. Радянське керівництво мовчазно погодилось із тим, що половина Європи під німецьким багнетом. За мовчання Сталін отримав Східну Польщу, Віленський край і Бессарабію. При тому, що діяв Договір про ненапад між Польщею й Радянським Союзом від 25 січня 1932 року, продовжений у 1934 до кінця 1945 року. Молотов посміхався Гітлеру й Ріббентропу, а в сейфі рейсканцелярії вже лежав план «Барбаросса».

Приводом для пояснення анексії стала не секретна частина договору про ненапад між Німеччиною й Радянським Союзом,що був підписаний23 серпня 1939 року, а банальна причина, вигадка. У ноті радянського уряду, врученою вранці 17 вересня 1939 року в Москві послу Польщі в СРСР, причинами початку операції було зазначено: «Польська держава і її уряд фактично перестали існувати. Тим самим припинили свою дію договори, укладені між СРСР і Польщею. Надана самій собі й залишена без керівництва, Польща перетворилась на зручне поле для всіляких випадковостей і несподіванок, що можуть створити загрозу для СРСР. Тому, будучи досі нейтральним, радянський уряд не може більше нейтрально ставитись до цих фактів, а також до беззахисного положення українського й білоруського населення».

Приблизно так само радянське керівництво надавало «інтернаціональну допомогу» Афганістану, створювало в Чечні опозицію президенту Дудаєву, підкуповувало в Грузії опозицію Саакашвілі, створювало «русскій мір», щоб із надуманої причини захопити частину України. Паралелі не просто повторюються, вони тягнуть за собою той же кривавий слід російської імперії вже не одне століття.

Російська пропаганда не любить ту частину історії Другої світової війни, як не любила її й радянська пропаганда, тому була придумана Велика вітчизняна війна, що почалася 22 червня 1941 року з перших бомбардувань Мінська, Києва й Севастополя. І закінчилась вона не 9 травня 1945 року. З першою датою можна погодитися, оскільки рано вранці німецькі війська перейшли кордон СРСР, але із другою вийшов ганебний казус. Якщо війна називалась Вітчизняною, то закінчитись вона повинна була 26 березня 1944 року, коли в ході Умансько-Ботошанської наступальної операції війська 2-го Українського фронту під командуванням маршала Конєва вийшли на річку Прут на захід від міста Бєльці й зайняли ділянку протяжністю 85 кілометрів уздовж кордону СРСР із Румунією. По той бік річки Прут починалась інша, чужа батьківщина. Але радянські війська пішли далі, захоплюючи чужі території, насаджуючи там тоталітарний соціалізм.

Сталін мріяв стати переможцем. Реально це не виходило, радянська армія змогла переломити хід війни на своїй території завдяки величезній допомозі й постачанню зброї, продовольства, техніки й обмундирування за програмою Lend Lease. Бійці російської пропаганди люблять зараз спростовувати масштаб допомоги, стверджуючи, що СРСР розплатився за борги, але чомусь соромляться писати, що пошкоджена техніка не підлягала поверненню й оплаті. По-друге, заперечувати саму допомогу зовсім нерозумно. Але путінська пропаганда намагається, домагаючись обдурювання населення і приховуючи документи 1939-1941 років. Якась частина добре відома, але велика досі під забороною, а після розпорядження Путіна перевести державний архів в управління своєї адміністрації найближчим часом ми взагалі нічого не дізнаємося. Зараз Путіну важливіше зберігати інтерпретацію Другої світової війни в тому придуманому російською пропагандою міфі, коли «дідивоювали» й «незабудемнепробачим».

Чотирнадцять місяців, із березня 1944 по травень 1945 року, радянська армія займалася тим, що окупувала чужі країни, продовжуючи називати війну Великою Вітчизняною. Але ж Друга світова війна почалась на два роки раніше – 1 сентября 1939 року, і весь цей час Радянський Союз був союзником Німеччини, допомагаючи Гітлеру створювати німецьку армію, надаючи свою територію для німецьких військових баз як плацдарм для захоплення скандинавських країн. Ця частина Другої світової війни завжди була під забороною – радянські люди нічого не знали про неї, інакше б з'явилося багато питань про те, як дві країни домовлялися про поділ Європи й чому Гітлер випередив Сталіна.

Восени 1939 року Німеччина почала будувати військово-морську базу «Basic Nord» на Кольському півострові недалеко від Мурманська. За незрозумілих причин база була закрита 1940 року, але в Липецьку й Казані з 1923 і з 1926 років працювали школи – для льотчиків і танкістів, у яких готували німецьких офіцерів, а також школи «Томка» в Саратовській області і в Підмосков'ї, де навчалися німецькі фахівці з хімічної зброї. Школи закрили після приходу до влади Гітлера, але навчені фахівці вже служили в німецькій армії. Всередині СРСР відбувались події, які підривали обороноздатність завдяки маніакальному страху Сталіна і його оточення перед Заходом. Величезна кількість людей, у тому числі й інженери, конструктори й військові фахівці були кинуті до ГУЛАГу. Була проведена чистка серед кадрових офіцерів, велика частина яких була з професійною освітою, отриманою ще до більшовиків. З арешту 1936 року й суду над маршалом Михайлом Тухачевським до масових репресій 1941 року. За цей час 503 – 3 маршали, 20 командармів, 5 флагманів флоту, 153 комдива, 247 комбригів і інших – були заарештовані й засуджені, багато розстріляні, масштаб репресій був жахливим: 65,6 відсотка всього командного складу Червоної армії. 13 березня 1939 роки Лев Троцький писав: «Сталін винищив колір командного складу, розстріляв, змістив, заслав приблизно 30 тисяч офіцерів».

Друга світова війна була з 1 вересня 1939 по 2 вересня 1945, Велика вітчизняна – з 22 червня 1941 року по 26 березня 1944 року,
далі була окупація Європи. В поясненнях до операції «Барбаросса» йшлося про відмінність ідеології двох держав, але насправді вони були абсолютно однакові, як схожі близнюки брати – Сталін і Гітлер. Обидва з провінції, маленьких містечок, обидва в дитинстві були в міру талановиті – один непогано малював, інший писав вірші. Потім доріжки розходяться – один воював, інший сидів у в'язницях за грабежі. Обидва страждали жаданням влади і як диктатори були абсолютно схожі, відмінність тільки в тому, що Гітлер прийшов до влади в результаті виборів, Сталін – як продовжувач «справи Леніна». Потім знову все схоже – державна пропаганда, культ особистості, репресії, створення ЧК-НКВД і СС, будівництво концтаборів, що, правда, першими з'явились у Росії 1919 року, але після Другої світової війни радянські фахівці оцінили професіоналізм гітлерівських концтаборів і навіть забрали обладнання для ГУЛАГу. Гітлерівці винищували євреїв і циган, радянських чекісти – народи Північного Кавказу, радянських корейців, радянських німців, кримських татар.

Гітлер і Сталін не були суперниками, вони були ворогами, навіть коли Молотов їздив до Гітлера, а Ріббентроп – до Сталіна. Навіть коли німецькі й радянські війська разом марширували Брестом, 22 вересня 1939 року, коли спільно «звільняли» Львів. Якби росіяни дізналися хоча б п'ять відсотків правди про те, що відбувалося 70-80 років тому, то трапився б пропагандистський шок, який Путіну зовсім не потрібен. Путіну потрібна безмовна маса, яка зобов'язана беззаперечно вірити тому, що в якійсь війні 71 рік тому перемогли «російські», а не «хохли», «чурки», «вузькоокі», «грузинські фашисти» й інші, хто «присмоктався до російської перемоги». Одна відмінність усе-таки є: німці співали пісню Гайдна з рядками «Deutschland, Deutschland über alles» тоді як у Росії кричать про «руській мір» – зараз. Хоча куди не подивитися: і там, і там – фашистська ідеологія, що проголошує перевагу однієї нації. Просто Гітлер виявився хитрішим...

Джерело: Крим.Реалії