У Росії розпочався новий етап русифікації корінних народів
Путін намагався збудувати велику імперію «русского мира», але не вийшло
У Росії починається новий етап русифікації населення: тепер школи в російських регіонах зачищаються від мов корінних жителів, скрізь проводиться зміна навчальних програм, від неурядових організацій вимагають вести роботу тільки російською мовою. Імперська політика отримує друге життя.
Якщо бути точнішим, то політика русифікації захоплених народів йшла безупинно, починаючи з 15-го століття, з першого «збирання земель» Іваном III, який воював із Казанським ханом і захопив Урал і частину Сибіру. Щоправда, тоді цей процес важко було назвати «русифікацією», оскільки жителі Московії говорили різними мовами та діалектами, часто ‒ штучною мовою, суржиком, зібраним з тюркських і слов'янських мов. За триста років у складі Золотої та Великої Орди лексикон корінних жителів території нинішньої Центральної Росії значно поповнився сторонніми словами, що добре помітно у топоніміці та кількості «російських» прізвищ тюркського походження.
Ранній процес «русифікації» здебільшого не торкався нав'язування мови, вважалося, що це відбудеться само собою після насильницького хрещення й набуття нових імен. Тому частина поволзьких татар ‒ «крящени», ‒ хоча й продовжують говорити рідною мовою, але мають російські імена й прізвища, як якути та чукчі, як багато малих народів Сибіру й Далекого Сходу. Сама російська мова почала формуватися лише 300 років тому з реформи «громадського письма», всі наступні роки у 18-му та 19-му століттях вона була схильна до польського, голландського, німецького та французького впливу, в основі своїй зберігаючи слова татарського й частково монгольського походження. Перша орфографічна реформа правопису російської мови була здійснена лише 99 років тому, а орфографічні зміни закінчилися тільки 50 років тому.
Саме з радянського часу почався тотальний наступ на мови корінних народів Уралу, Сибіру, Далекого Сходу, Кавказу та Центральної Азії. Більшовиків лякала арабська графіка народів Центральної Азії, і їх насильно змусили в 1920-х роках користуватися латиницею, через десять років ‒ кирилицею. Дивним чином це не торкнулося тільки грузинського та вірменського алфавітів, а також латиниці балтійських країн. Наприкінці 19-го століття русифікації зазнало населення Польщі та Фінляндії, їх врятувала Лютнева революція 1917 року. Найбільше постраждала від русифікації Україна, яку Російська імперія поглинала з 17-го століття: майже всі російські імператори видавали укази, що забороняли користування українською мовою. З переселенням жителів російських областей на територію України після Голодомору був змінений лінгвістичний ландшафт країни, який відтепер поділив країну на російськомовний схід і південь, двомовний центр та україномовний захід.
Прагнули створити радянський народ, який говорить тільки російською мовою
У радянських комуністів була мета ‒ створити радянський народ, який говорить тільки російською мовою. Навіть диктатор Сталін називав себе «росіянином грузинської національності», до кінця життя так і не позбувшись жахливого акценту й численних граматичних помилок. Одночасно комуністи проголошували «дружбу народів», але вона виявлялася насправді красивим фантиком, коли, переселяючись із Росії на радянські околиці, люди не вчили місцеві мови, а вимагали від таджиків, казахів, українців і грузинів говорити з ними тільки російською. Тотальна русифікація призвела до того, що зараз переважна більшість із понад 190 народів Росії не мають національної преси, а література стала величезною рідкістю.
У середині 2000-х років Центр екстремальної журналістики провів дослідження, намагаючись з'ясувати, в яких російських регіонах у пресі, на радіо та телебаченні використовуються корінні мови. Лише кілька областей і республік можуть похвалитися тим, що там є газети та національне телебачення ‒ Чечня і Татарстан, в інших ситуація настільки сумна, що вже можна говорити про повну втрату мов, окрім побутової, «кухонної». Всі ці роки радянська влада планомірно знищувала національні школи, а університети з мовою навчання корінних жителів були величезною рідкістю. У більшості радянських республік була така ж ситуація, за винятком кавказьких і балтійських, а російськомовний Казахстан і Киргизстан досі викликають подив і нерозуміння через втрату національної ідентичності.
20 липня в Йошкар-Олі президент Путін сказав, що «російська мова для нас ‒ мова державна, мова міжнаціонального спілкування, і її нічим замінити не можна, вона природний духовний каркас всієї нашої багатонаціональної країни. Її знати зобов'язаний кожен». Оскільки він виступав на нараді на засіданні Ради з питань міжнаціональних відносин, то сказав і про те, що не можна примушувати дітей вивчати чужу мову, хоча плутанина з державним статусом і можливістю існує в усій Росії.
До четвертого класу в багатьох республіках Північного Кавказу, де живуть кілька десятків народів, можна отримати знання мовами титульних народів, а потім навчання проводиться тільки російською мовою. В Башкортостані «в навчальних закладах нав'язувалося обов'язкове вивчення башкирської мови всупереч з федеральним законом про освіту», як написано в поданні прокуратури республіки, яка з'ясовувала ситуацію зі скаргою батьків. Судячи з усього, батьки не були етнічними башкирами, що ставить башкирську мову у становище прохача, а не державної мови, як написано в статті 1-й Конституції Башкортостану. Другою мовою записана російська, в якої існує перевага. «На вивчення башкирської як державної відводиться 1-2 години за рахунок годин варіативної складової навчального плану або позаурочної діяльності», ‒ говорилося в повідомленні міністерства освіти, й це означає, що незабаром республіка стане повністю російськомовною.
Наступ федерального центру на Татарстан і татарську мову
Після виступу Путіна прокуратура в Татарстані висунула вимогу виключити татарську мову з обов'язкової шкільної програми. Відповідні подання почали надходити на адресу керівництва місцевих шкіл у межах виконання доручення президента Росії про добровільне вивчення національних мов у республіках. У Держраді Татарстану розраховують, що зможуть «знайти спільну мову» з федеральним центром, проте експерти вважають, що «час компромісів вже минув», і вважають, що татарська мова перестане бути обов'язковою в школах, як це сталося з башкирською мовою в сусідньому Башкортостані», ‒ написала газета «Коммерсант».
На Північному Кавказі серйозно занепокоєнні кремлівськими нововведеннями, де тільки в одному Дагестані живуть 13 корінних народів і 14 народностей, і головною причиною для занепокоєння стало призначення очільником республіки генерала Васильєва, який ніколи не жив там і не має коріння, а тим більше не говорить жодною з дагестанських мов. Приблизно так відбувалася асиміляція народів за радянських часів, коли другим секретарем ЦК республіканських партій завжди був посланець Москви й заради якого всі офіційні заходи проводилися російською мовою. Нинішній Кремль відновлює традиції, забуваючи, наприклад, події в Алмати в 1986 році, коли молодь повстала проти призначення главою Казахської РСР Геннадія Колбіна замість Дінмухаммеда Кунаєва.
Російська влада не зупинятиметься на школах: 18 жовтня прокурор Татарстану Ілдус Нафіков виніс попередження про неприпустимість порушення законодавства про протидію екстремізму на адресу Всетатарського громадського центру (ВТГЦ). Прокуратура вимагала від ВТГЦ упродовж двох місяців вжити заходів, спрямованих на недопущення порушень надалі, інакше буде поданий позов про ліквідацію організації. Претензії прокуратури дивні ‒ ВТГЦ «здійснює свою діяльність і видає рішення лише татарською мовою», наголосивши також, що використання татарської мови має «ознаки інформації, спрямованої на розпалювання ворожнечі за ознакою «ставлення до мови». Приводом для прокурорської перевірки стало звернення ВТГЦ до депутатів різних рівнів, політичних і громадських організацій республіки під назвою «Врятувати татарську мову», в якому пропонувалося обговорити ідею надання татарській мові, яка поступово витісняється, статусу єдиної державної мови в республіці.
Історія відносин Кремля з Татарстаном має свої особливості: по-перше, Казань буквально відреагувала на слова Бориса Єльцина: «Беріть стільки суверенітету, скільки зможете проковтнути», і 21 березня 1992 року в республіці був проведений референдум з питання суверенітету. У листопаді того ж року була ухвалена Конституція і навіть надруковані власні паспорти з національною символікою. 15 лютого 1994 року Кремль уклав із Татарстаном Договір про розмежування повноважень, який Путін у липні цього року відмовився продовжити. Тепер у Татарстані не буде свого президента, а буде як скрізь ‒ глава. Судячи з усього, федеральний центр намагається забрати й найдорожче ‒ татарську мову. Згідно з останнім переписом населення Росії, татари становлять найбільшу національну меншину ‒ більше ніж п'ять мільйонів людей, проте в самому Татарстані їх тільки трохи більше ніж 53 відсотки від усього населення, решта ‒ росіяни.
Русифікація на окупованих територіях інших країн
Ще більш дивною ситуація виглядає тому, що в таке ж становище потрапили корінні народи окупованих Росією територій інших країн. Практично все навчання у школах Придністров'я відбувається російською мовою, незважаючи на рівну кількість етнічних українців, молдаван і росіян. У сепаратистській Абхазії в регіонах компактного проживання етнічних грузинів їхня рідна мова опинилася під забороною, і там сепаратистська влада запроваджує навчання російською мовою. Така ж ситуація в Ахалгорському районі окупованої «Південної Осетії», де заборонене використання підручників із Грузії. У Криму поки працюють близько десяти шкіл, де кримськотатарська мова використовується до 4-го класу, а потім ‒ знову навчання російською мовою.
Судячи з усього, Путін намагався збудувати велику імперію «русского мира», але не вийшло. Програму підтримки російськомовного населення на пострадянському просторі повністю виконати не вдається, і Кремль став вдаватися до випробуваного способу часів «збирання земель руських», до насильства, але вже тільки на своїй території. Путін поспішає, намагаючись зберегти колись завойовані землі й продовжити підкорювати народи, які досі наважуються говорити рідними мовами. Якщо вірити в сумні прогнози майбутнього Росії, то причиною розпаду колишньої величезної імперії стане й національне питання, оскільки ні якути, ні лезгіни росіянами так і не стануть через різну антропологію, а інші ‒ через ксенофобію «корінних росіян», які зневажливо й образливо ставляться до представників колись завойованих Росією народів.