Держава у стані невизначеності, чи в політичних лабетах коронавірусного психозу?

«Збережи життя! Залишайся вдома!»  – ці погрозливі застереження на сітілайтах ріжуть око. Бо збагнути логіку комбінації чотирьох слів більш ніж складно. І це посилює відчуття невизначеності в умовах запровадженого в державі особливого стану. Тим паче, що на брифінгу для журналістів у Женеві глава Всесвітньої організації охорони здоров'я Тедрос Гебреєсус заявив, що самоізоляція громадян та обмеження на пересування під час поширення в тій чи іншій країні коронавірусу не допоможуть остаточно ліквідувати пандемію.

Так отож. «Не допоможуть».

З Вікіпедії можна довідатись, що «карантин – адміністративні та медико-санітарні заходи на обмеження контактів інфікованої або підозрілої на інфікування особи (осіб), тварини, рослини, вантажу, товару, транспортного засобу, населеного пункту, на рівні країни або між державами, які застосовують для запобігання поширенню деяких інфекційних хвороб».

Є питання? Передусім треба було б виявити хворих і підозрілих на інфікування осіб, обмежити коло їхніх контактів. Натомість складається враження, що головною метою алармово оголошеного в Українській державі карантину є спроба приховати економічний, політичний та управлінський провал зе-команди. 

З  інтернету можна довідатись, що в січні 2020 року від грипу та пневмонії в Україні померла 621 особа, що на 27,7% менше, ніж за аналогічний період 2019 року.

Станом на 14 травня 2020 року в Україні за час карантину зафіксовано 456 летальних випадків, викликаних COVID-19.

Наведені цифри ( 621 і 456), як бачимо, суттєво відрізняються.

Незрозумілою видається відсутність в інтернеті інформації про захворюваність в Україні на певмонію і грип у лютому, березні, квітні й травні. Держкомстат на карантині? Відпочиває?

Тому важко щось протиставити логіці президента Федерації біатлону України Володимира Бринзака: «За два місяці в Україні померло 100 тисяч осіб, з них від коронавірусу – 200 чоловік. Досить увімкнути здоровий глузд, щоб зрозуміти, що тут щось не так. Берегтись не завадить. Мию руки, користуюся антисептиком. Цього достатньо. Не треба робити трагедію з смерті 200 осіб на 40 мільйонів населення. Від алкоголізму в той же час померло 6000. А ризики, скільки буде самогубств через те, що людей закрили вдома, хтось порахував? Люди сидять в хрущівках, в кімнатах з цвіллю і грибком, і не можуть вийти на вулицю, пройтися парком, подихати свіжим повітрям і підняти імунітет. Це нормально? Про економічні наслідки кризи я взагалі мовчу. Як на мене, не було б інтернету, такої б паніки не було».

Через пандемію коронавірусу громадян різко обмежили у свободі пересування та комунікації. Часто недолугі заходи влади посилюють в суспільстві стан розгубленості та невизначеності. У перспективі це може призвести до розвитку різних психологічних розладів, викликати панічні настрої з усіма випливаючими наслідками — неврозами, депресією і суїцидами. 

Психологи, спеціалісти з інформаційних війн добре знають, що чим абсурдніша та емоційніша інформація, тим легше її сприймають і довіряють. А надто, коли найбезглуздіші повідомлення виходять з «надійних джерел». Не забуваймо, що живемо в світі джунглів. Людина людині – вовк. І кожен у цьому страшному світі шукає підтримки…

«Дві крайнощі — страх натовпу, страх дотиків і не менш сильна потреба в цьому сформують горезвісний когнітивний дисонанс. Крім невротизації, це призведе до сильного спрощення самого процесу спілкування. Спілкування задля спілкування. «Ні про що», «так просто» — зникатиме, тому що комунікацію спершу доведеться заслужити. Як рукостискання без рукавички» (Олег Покальчук, соціальний психолог).

Справді. Найважчим станом для інтелектуальної системи є стан невизначеності, викликаний поєднанням двох факторів: потребою ухвалення рішення і браком відповідної інформації. У нашому конкретному випадку громадяни України дізнаються про ситуацію з поширенням коронавірусу впереваж з інтернету, ЗМІ, заяв чиновників, а не з офіційних джерел. У такій ситуації люди не знають, як себе поводити, вони відчувають і розуміють реальність існуючої небезпеки, але всієї картини не бачать і уповні не усвідомлюють. Така невизначеність ускладнює ухвалення будь-яких рішень, провокує ірраціональну поведінку, сповільнює психологічні реакції, породжує панічні настрої, підвищує ризик непослуху й саботажу, призводить до масового психозу і масової істерії. Нинішній карантин виснажує психіку, призводить до емоційної втоми, пригнічує комунікативні навики тощо.

Інтелектуальна система відрізняється від обчислювальних засобів тим, що здатна розв’язувати завдання саме за умов браку інформації. Процес розв’язку відбувається шляхом побудови гіпотез, які ліквідовують цей дефіцит. Однак можлива ситуація, коли інтелектуальна система не здатна створити гіпотезу – вона знає, що побудова правильної гіпотези неможлива, і в будь-якому разі неминуча помилка. Такий стан зумовлює порушення роботи всієї системи. В людини може призвести до неврозу вищої нервової системи. 

В умовах футурошоку, коли дедалі більше загострюються геополітичні та ідеологічні проблеми, коли щораз відчутнішими стають економічні й демографічні виклики, людство почувається вкрай незахищеним. І тоді у нього виникає почуття невдоволення й страху. «Ірраціональний страх – надзвичайно дієвий засіб «вимкнення» здорового глузду і захисних психологічних механізмів. Приголомшена страхом людина легко піддається навіюванню і вірить в будь-який запропонований йому «рятувальний» засіб» (Сергій Кара-Мурза). 

У нейрофізіологічному аспекті невдоволення й страх завжди приводять мозок у стан збудження. Він шукає виходу. Це збуджує нейронні сітки і збільшує електромагнітну активність мозку. Але чим більше збуджена система, чим більша швидкість імпульсивних потоків, тим більшою є вірогідність помилки в обробці інформації й ухваленні рішення.

У гіпоталамусній ділянці головного мозку людини є центр (дуже давній за походженням), життєво необхідний в боротьбі за існування, без якого людина не здатна до чину, – центр агресивної поведінки. Його активація в емоційно збудженому натовпі – неминучий наслідок. Коли це відбувається, юрба переходить до дій, як правило, необдуманих, жорстоких. 

У стані, в якому зараз перебуває наше суспільство, посилити перехідні процеси і тим самим викликати дезорганізацію (хаос) значно легше, ніж подолати їх. І тому цим процесам треба щось протиставити. Такий засіб відомий – це гласність, доступність інформації. 

Повна гласність – це прогресивний розвиток суспільства, це вихід із стану невизначеності з мінімальним впливом перехідних дезорганізаційних процесів; напівгласність – це  соціальний вибух; брак гласності – гниття.