Пандемія коронавірусу - знак природи для людства?

Що очікує людство в XXI сторіччі? Куди його заведуть шляхи соціальних процесів? Буде це шлях прогресивного розвитку, входження в якісно новий стан цивілізації, чи пастка безвиході? Або ще гірше – загибель усього людства у вогні конфліктів і катастроф?

Усе промовляє про те, що людство підійшло у своєму розвиткові до критичної межі. Перед ним доволі високий поріг, який воно повинне переступити і перетворитися в якісно нове суспільство, або загинути.

Маємо букет варіантів: щезнути в ядерній катастрофі, стати жертвою виснаження і отруєння навколишнього середовища, зокрема і від розширення озонової діри, або від нового всесвітнього потопу – результату танення полярних льодовиків унаслідок глобального потепління на планеті. 

Більш імовірно, що людство знищить сама природа, увімкнувши на повну потужність свій віковічний механізм регуляції – мікросвіт бактерій та вірусів, уготовивши homo конгломерат епідемій, з якими сучасна медицина не впорається.

Якщо взяти до уваги, що біосфера є надскладною самоорганізовувальною системою з механізмами підтримування гомеостазів і апаратом розпізнання «шкідливого» агента – джерела збурливого впливу, яким, безперечно, є сама людина, то для неї такий сумний наслідок цілком логічний. Бо механізми збурення мікросвіту (приміром, отрутохімікати, котрим притаманний мутагенний характер, підвищена радіація тощо) вже давно увімкнуті. 

Вчені Колумбійського університету в Нью-Йорку, університету Тулейна в Новому Орлеані і Сіднейського університету в Австралії дійшли висновків, що коронавірус не був створений штучно, а виник еволюційним шляхом. Безумовно, що й версії рукотворного походження вірусу не можна відкидати – на планеті є чимало усіляких дослідницьких лабораторій, де інтересах продажних політиків і транснаціональних олігархів порядкують  аморальні науковці.

Відомий британський учений Стівен Хокінг назвав три основні загрози для існування людини: ядерна війна, глобальне потепленіння і створені генетичною інженерією віруси. Порятунок людства Хокінг бачить у переселенні з Землі.

Виникають закономірні питання: 1) чи залишився у людства час, аби щось організувати для свого порятунку?  2) якщо час залишився, то що саме слід робити?

Цілком зрозуміло, що на перше питання відповісти зараз неможливо. Особливо, якщо взяти до уваги велику кількість активного впливу біосфери на людину через мікросвіт. Стосовно інших ймовірностей, то там ситуація дещо сприятливіша. Принаймні розвиток деяких подій залежить від нас самих, і якщо в людства не забракне глузду схаменутися, то є надія, що наші нащадки ще деякий час поживуть на планеті Земля, коли, звісно, не вчинять фатальних помилок. Зрештою, якщо уажно проаналізувати останні події у світі, то можна дійти однозначного висновку: людство вкрай неохоче розлучається з власною глупотою і, що особливо тривожить, робить це вкрай повільно порівняно з дедалі зростаючим темпом наближення катастрофи.

Природа за своєю сутністю перебуває за межами понять Добра і Зла, оскільки в своїй основі вона сумісна і моральна. Людина є частинкою природи, але частинкою особливою. Здійснивши гріхопадіння і скуштувавши заборонний плід Дерева пізнання, людина вчиться творити Добро і Зло, вдосконалюючись у майстерності творення того й іншого. У цьому надскладному процесі вона змінює Реальність, причому стаючи дедалі могутнішою, дедалі більше змінює навколишній світ. І може так статися, що брутальна зміна Реальності призведе до того, що нова її іпостась стане несумісною з існуванням самої людини – істоти захланної й аморальної. 

XX сторіччя в історії людства було періодом бурхливого технічного розвитку, добою професіоналізму і прогресу, однак диспропорція, що намітилася між фаховим інтелектом суспільства та його гуманітарним наповненням, таїть у собі небезпеку, що homo у ХХI сторіччі не зможе розпорядитися своїми науковими і технічними досягненнями, відтак це заведе цивілізацію у безвихідь або спричинить катастрофу. 

Дедалі більше й усе виразніше простежується головна умова виживання людства: соціальна структура суспільства має бути сумісною з рівнем розвитку науки і техніки, з рівнем пізнання людиною законів світобудови, має бути сумісною з навколишнім світом – Реальністю. 

Людина – це насамперед істота біологічна, тож  їй притаманні різноманітні вади і достоїнства, бажання, емоції, інстинкти. Позбутися їх неможливо, як неможливо змінити біологічну природу homo. Але в людини ще є розум, і цей розум повинен знайти той єдиний шлях розвитку, що гарантував би людині самозбереження як частинки природи, а отже збереження самої природи.

Олег К. РОМАНЧУК