Як українські політики переводять стрілки

Новий план Яценюка є ніщо інше, як утриматися у своєму кріслі. Однією із гарантій цього є те, що після прийняття нового плану, уряд не можна буде відправляти у відставку. Буде той план виконаний чи ні – це зовсім інша тема. Це українська практика і українські реалії.

В історії України ми не бачили жодного плану уряду, який би ставив собі за мету щодня робити щось, аби добитися кінцевого результату. Кожен міністр має дуже чітко знати, що його міністерство має змінити. Це має розуміти міністр, його заступник, чиновники - вся команда людей.

Але має бути усвідомлення, а що саме має бути змінено. Для того треба задати собі питання – "а хто чинитиме супротив змінам?". Це олігархи, корумповані чиновники, суспільство. Слід провести з ними консультації, щоб точно знати їх позиції. Успіх реформ без суспільної підтримки неможливий. Рішення треба перевірити на різних групах інтересів. Так робиться західна політика. Коли є розуміння і підтримка різних зацікавлених сторін, важливо, щоб у таких змінах була конкретна відповідальна особа.

Далі слід провести публічні слухання у парламенті, профільних комітетах і вийти зі зміною на голосування. Після прийняття рішення треба його виконувати. У нас жодного разу такого не було. Політика відірвана від життя чиновника. Тому всі зміни й тухнуть на рівні політичного прийняття. Ніхто жодного разу правильно не проробляв такої політики. Замість цього чиновники реагують як погані студенти, коли їм треба пояснювати, чому чогось не було зроблено.

Структурна зміна в уряді не проведена, працює радянський принцип колективної безвідповідальності. Зайдіть на сайт найпрогресивнішого міністерства економіки. Чим воно відрізняється від держплану? А зайдіть на сайт польського міністерства економіки і побачите, що його ціль зробити країну найбільш привабливою для бізнесу. Кожен пріоритет на це направлений. Порівняйте з українською версією.

У нас пишуть якісь документи, але від того нічого по суті не змінюється. Невиконання рішення європейському чиновнику може коштувати кар’єри. А українські чиновники такої загрози не відчувають. Відповідальність розмита. Якщо щось гахне - будуть переводити стрілки і шукати крайнього. Наприклад, інженера. Або розповідати "от буде у нас технократичний уряд - тоді буде всім класно". Але це не допоможе, бо наша система недекомунізована. І жоден технократичний уряд її не зламає.

Источник: Обозреватель