Чи можуть почати знижуватися ставки за банківськими кредитами ?

Банки є кровоносною системою будь-якої економіки. І саме від розміру кредитних ставок в конкретній країні залежить, чи матимуть промисловий, аграрний, IT- та інші важливі сектори потужний фінансовий ресурс для ефективного розвитку й зростання. До того ж, додатковим драйвером для економіки є масштабне кредитування населення, адже ці гроші ідуть на споживання. Відтак, бізнес стає більш прибутковим, а державна казна додатково наповнюється податками.

Тавро вітчизняної економіки?

На жаль, все в нашій країні відбувається з точністю до навпаки. Компанії та підприємства з реального сектору економіки практично не мають доступу до кредитів з помірними відсотковими ставками, а індекси споживання падають разом із економікою. Водночас, збереження відсотків за кредитами на високому рівні, брак довгострокових позик та інвестицій витісняють українських товаровиробників із власного національного ВВП.

Про це можуть свідчити, принаймні, такі дані. По-перше, за даними Національного банку України, вартість кредитів для бізнесу за рік збільшилася на 6,6 в. п. – до 20,9% річних, а вартість позик для населення – на 3,9 в. п. до 33,1% річних. Тим часом, навіть у багатостраждальній Греції, яка пережила в 2015 році серйозну економічну кризу, позики видаються під 10% річних або навіть менше. Також для порівняння: за даними Європейського центробанку, в Німеччині середня ставка за роздрібними кредитами складає 4,3 відсотка річних, а по Єврозоні -- 4,8 відсотка річних.

Водночас, за даними голови ради НБУ Богдана Данилишина, у структурі капітальних інвестицій (за підсумками дев’яти місяців 2018 року) банківські кредити становлять всього лише 7%, тим часом як власні кошти підприємств — 73,2%. До того ж, перший показник перевершують навіть інвестиції місцевих бюджетів і гроші населення на будівництво. Тому, геть не дивно, що українська економіка плентається на останньому місці в Європі, у той час, як німецька посідає перший щабель у ЄС і четвертий – у світі.

Якщо ж зважати на те, що фондовий ринок в Україні розвинутий в рази менше, ніж у країнах Заходу, а приплив прямих іноземних інвестицій в нашу економіку є мінімальним, то на перший план в інвестуванні бізнесу й населення мала б вийти якраз банківська система. Проте, цього не стається – із-за високих кредитних ставок, українська банківська система відчужена від пріоритетних галузей економіки, і наразі не є вагомим драйвером зростання ВВП. Причин тут – кілька, і всі вони мають переважно системний характер.

Причини високих ставок

У даному контексті зовсім не йдеться про нібито неприродну жадібність українських банкірів (хоч я і не виключаю існування окремих фінансистів з подібною мотивацією). На мій погляд, головною причиною високих банківських відсотків є загальний занедбаний стан вітчизняної економіки та пов’язана з цим висока вартість запозичення світових кредитних ресурсів для України. Йдеться про низький рейтинг держави як позичальника. Наприклад, нещодавно Мінфін вчергове розмістив 10-річні єврооблігації на 350 млн дол. США за річною відсотковою ставкою 9,5 %. Для порівняння: ці запозичення для нашої країни є суттєво дорожчими, ніж аналогічні боргові зобов’язання, наприклад, Домініканської Республіки (6 %), Єгипту (6,9 %), чи Еквадору (7,9 %). Оскільки не може бути високий кредитний рейтинг у країни, боргове навантаження якої становить 70 % ВВП! Якщо ж нас випереджають навіть країни третього світу, то про який вступ до ЄС може йтися?! І якщо українські банки беруть позики на зовнішніх ринках за неадекватними відсотками, то чи можуть бути притомні ставки для вітчизняного бізнесу та фізичних осіб?

Так само, одним із наріжних факторів дорожнечі українських кредитів є намагання Нацбанку за допомогою жорстких монетарних методів і високої облікової ставки стримувати інфляційні процеси в економіці. Недавно Нацбанк відмовився зменшувати цю ставку, яка сьогодні становить 18 %. Це і є ринковим індикатором вартості кредитів. Лише порівняймо: недавно підвищена облікова ставка у США становить 2,5 %! Саме тому в цій країні можна взяти споживчий кредит під 12 % річних, в Україні ж – дорожче вдвічі, а то і більше! До речі, той же таки Богдан Данилишин вважає, що необхідно створити умови, за яких банківська система працюватиме на реальну економіку, а не діятиме в «паралельному світі» для стримування інфляції. З іншого боку, обережність Нацбанку можна зрозуміти: так, за підсумками 2018-го негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу становить 9,5 млрд дол., хоча роком раніше ця цифра була на рівні 6,2 млрд. Саме тому -- в умовах зростаючого дефіциту бюджету та державного боргу України – вітчизняні банки і закладають у ставки максимальні ризики, які враховують стан економіки країни, політичну ситуацію, невисокий попит на депозити тощо. З цього можна виснувати, що проблема високих кредитних ставок лежить не інакше, як у площині системного реформування економіки, якого поки що так і не відбулося. Не буде реформ, високі кредитні ставки зберігатимуться і надалі.

Зниженню кредитних ставок так само заважають надто високі ризики неповернення кредитів. За даними НБУ, на сьогодні більше 50 % всіх кредитів є проблемними. Сума неповернень є воістину «космічною» -- це 560 млрд грн або 20,7 млрд дол.! Цей несприятливий фактор значною мірою пов’язаний із високим рівнем безвідповідальності і навіть шахрайства з боку позичальників. З одного боку, маємо дуже низький, у порівнянні з розвинутими країни, рівень фінансової грамотності населення (всього 40 %), що лише підсилюється пострадянським менталітетом. Останній породжує негативну «традицію», за якої неповернення банківського боргу сприймається як «норма». З іншого боку, все ще існує високий рівень недовіри українців до банків, адже вони були свідками фінансової кризи 2008 р., вітчизняного «банкопаду» і масового неповернення депозитів у 2016 р. Справді, хіба можуть знижуватися кредитні ставки в умовах банківської турбулентності? Якраз, навпаки.

Іще один «нюанс»: Нацбанк додатково сприяє дефіциту кредитних коштів в реальній економіці, пропонуючи банкам депозитні сертифікати у гривнях під 16-18% на строк від кількох днів до місяця. Тому кредитувати населення чи бізнес для банків стає не надто вигідним. Адже вільні кошти можна під високі відсотки дати в борг державі. Відтак, варто задати запитання до топ-очільників головного банку країни: хіба регулятор не повинен створювати сприятливі умови для кредитування реальної економіки?

Якими є передумови зменшення відсотків?

Для цього, насамперед, необхідно:

проведення системних економічних реформ і підвищення міжнародного кредитного рейтингу країни. Йдеться, насамперед, про збалансування держбюджету, зниження боргового навантаження на бюджет, відмова від нових запозичень і виплата боргів за рахунок внутрішніх економічних ресурсів, досягнення позитивного зовнішньоторговельного балансу – за рахунок експорту продукції з високою доданою вартістю. Так само -- проведення податкової реформи, спрямованої на зменшення фіскального тягаря, введення податку на виведений капітал та пільгового періоду для новостворених підприємств і для інвесторів, перетворення аграрної економіки на інноваційну, прискорення зростання ВВП з 3 до 5-7 % і т. д. На жаль, бачимо, що нинішнє топ-керівництво країни робить все з точністю до навпаки, лише імітуючи базові економічні реформи;

поступове зменшення облікової ставки НБУ (наприклад, на 1 % в рік, або більше – якщо дозволятимуть макроекономічні умови); паралельно з цим – мотиваційна компенсація з боку держави (в рамках спеціальної програми) 1-2 % банку за умови певного зниження ним кредитної ставки для підприємства, що реалізує бізнес-діяльність в рамках реальної економіки. Водночас, Нацбанк має суттєво знизити відсотки за депозитними сертифікатами, стимулюючи банки вкладати кошти в існуючі кредитні продукти і розробляти нові. Втім, чи вийде зі свого «замкнутого простору» український регулятор і чи почне, нарешті, використовувати досвід розвинених країн, де облікові ставки центробанків є ключовим інструментом стимулювання економіки, зміни ліквідності фінансових ринків і зниження кредитних ставок? У мене існують великі сумніви – принаймні, за нинішньої каденції топ-керівників держави.

зменшення ризикової складової ціноутворення. Певні правові кроки в цьому напрямку законодавцем уже зроблено. Зокрема, введено в дію важливий закон щодо відновлення кредитування, який суттєво посилює для банків правові інструменти щодо повернення кредитів, встановлює чітку і прозору відповідальність для позичальника, поручителя тощо. Те ж саме можна сказати про введення в дію Кодексу з банкрутства, який теоретично надає надійні судові механізми як для позичальника, так і для банку – для вирішення ситуації з неповерненням кредиту. Втім, самі по собі ці закони не сприятимуть стрімкому зниженню відсотків за кредитами. Дива одразу не станеться – без комплексної зміни кредитної політики і пріоритетів з боку НБУ ці позитивні новації можуть так і залишитися на папері. Активне поновлення банківського кредитування (а відтак – і зменшення відсотків) неможливі без вирішення проблеми «токсичних» активів. Адже, і по сьогодні баланси банків надто ними перевантажені. Водночас, нереформованість і корупційність судової системи може стати значною перешкодою у справедливому правозастосуванні вищезгаданих законів і новацій. Отже, подолати цю системну проблему – це вже завдання нової влади?

і останнє, проте не менш важливе – потрібні комплексні соціальні програми й освітньо-медійні заходи із підвищення фінансової грамотності населення. Скоріше за все, ініціативу в цьому контексті візьмуть на себе благодійні фонди, іноземні агентства, громадські організації й мікрокредитні установи. Водночас, мені невідомо, щоб схожі починання надходили від Нацбанку, Мінфіну, чи інших державних органів. Хоч у таких країнах, як Австралія, Великобританія, Бразилія чи США, переважний «тягар» з фінансування й реалізації програм з підвищення фінграмотності населення несе держава. То чи довго ще наша країна пастиме задніх?