Аутоагресія і війна: як не зруйнувати себе
Через травми і кризи дитинства ми стаємо тими, хто ми є, вони закарбовують наш характер і готують до дорослого життя
Аутоагресія, або агресія, направлена на себе, – це такий різновид агресивної активності, спрямованої людиною на саму себе. Зазвичай аутоагресія виникає у випадках, коли реальний об’єкт, що викликає агресивну реакцію, недосяжний або з якихось причин невразливий (до прикладу, занадто сильний).
З досвіду пракичної роботи з підлітками можна сказати, що вони здебільшого спрямовують на себе ту агресію, яку, з різних причин, не можуть виявити по відношенню до значущих дорослих.
Якщо підліток керується настановленням, що на батьків злитися не можна, а агресія як емоція все одно природним чином виникає, то ця емоція малоусвідомлено може бути спрямована на себе. Саме тому серед підлітків такі поширені самопошкодження, так званий селфхарм. До речі, якщо ви думаєте, що селфхарм – це щось нове, пов’язане з різанням себе, то ви помиляєтесь. Бо насправді проблема аутоагресії існує дуже давно, а способи її прояву різноманітні: від відмови від їжі – до гризіння нігтів і биття по голові чи тілу.
Існує думка у світовій науковій спільноті, що дитячі травми не такі вже й небезпечні, як нам їх малюють. Адже саме через травми і кризи дитинства ми стаємо тими, хто ми є, вони закарбовують наш характер і готують до дорослого життя. Різноманітність дитячого досвіду збагачує стратегії подолання у дорослому віці. Проте, аутоагресію як типову реакцію, певний патерн поведінки, ми можемо брати з собою і у доросле життя. В дорослому віці вона може проявлятися через ті самі самоушкодження (різання, биття, гризіння, роздирання шкіри, інша шкода тілу), зловживання алкоголем чи наркотиками, суїцидальну поведінку. До речі, у підлітків суйцид також може «ходити» навколо аутоагресії. А надмірні дієти, як у підлітків, так і у дорослих, також можуть бути формою прояву аутоагресії.
І тут цікаво звернутися до питання: яким чином війна впливає на виникнення і прояв аутоагресії?
Війна, як будь-яка кризова подія, додає рамок і труднощів в адаптації до умов, що швидко змінюються. Через складні переживання і життєві труднощі, пов’язані з воєнними діями, батьки можуть ставати не доступними для контакту, а відсутність контакту посилюватиме тривожність в дитини, аж до відчуття непотрібності, що в свою чергу може спричинити ту саму агресію, яку з морально-етичних або традиційно-культурних міркувань не можна виявляти по відношенню до батьків. До речі, цієї проблеми не позбавлені і стосунки дорослих дітей та їхніх батьків. Хоча потреба у близькості з батьками в дорослому віці відрізняється від дитячої, але ж здоровий зв’язок з рідними, схоже, діє на психіку заспокійливо в будь-якому віці.
Окремим питанням можемо окреслити аутоагресію, пов’язану з відчуттями та емоціями, які викликає ворог. Через його фактичну недоступність для більшості цивільних українців, злість і ненависть до ворога зростає і прагне вибухнути гнівом, люттю. Невиявлена агресія, придушена в собі, може проявлятися через відчуття власної нікчемності, безпорадності, призводити до тих самих зловживань або суїцидальної поведінки – такої поведінки, яка може призвести до шкоди здоров’ю або смерті. Мабуть саме тому більшість релігій світу сповідують прощення. Напевне, будь-яке учіння в першу чергу спрямоване на те, щоб людина жила у здоров’ї і благополуччі.
Разом з тим, не слід забувати, що агресія – то природна емоція, яка сформувалася в нас еволюційно, а значить виконує функцію виживання людини. А отже, саме по собі виникнення цієї емоції природне, натуральне і не потребує коригування. Скоріше мова йде про вибір людиною, у який спосіб цю емоцію проявити назовні: зірватися на близьких, ізолювати їх, відмовивши у контакті (що може трактуватися як пасивна агресія), спрямувапти агресію на себе, завдаючи шкоди своєму життю і здоров’ю, або ж виробляти, переглядати і розширювати власні стратегії подолання. Агресія – це нормально, важливо вибрати нормальний спосіб її прояву, без шкоди для себе і для інших.
Якщо потребуєте підтримки у зв’язку з війною, звертайтесь на безплатну Гарячу лінію Українського ветеранського фонду за телефоном 0 800 33 20 29. Лінія працює щодня та цілодобово.